Нежить у заступника майже минув, проте голос усе ще нагадував звук оркестрової туби.
– Маю для пана новини, Вістовичу, – одразу ж сказав Шехтель, не давши комісару почати свою розповідь, – ось телеграма з Міністерства оборони…
Він показав йому темно-рудий списаний папірець.
– Рекомендують дати вам грошову премію і кілька днів відпустки за допомогу військовим. Будемо вважати, що відпусткою ви вже скористались, а гроші отримаєте в кінці місяця.
Після цього Шехтель несподівано зробив паузу і відвернув погляд убік.
– Вчора було вбито ще одну дівчину, – сказав він, не повертаючи голови, – мене це вже вкурвило, Вістовичу…
Заступник директора цього разу говорив спокійно, мовби просто жаліючись підлеглому. Комісар чекав, що той от-от зірветься на крик, проте він тримав себе в руках.
– Можете скільки завгодно бути героєм і допомагати контррозвідці…
Шехтель вдихнув повітря і пильно вгледівся у співрозмовника. До Вістовича раптом дійшло, чому той так стримано й обережно провадить розмову. Цей здогад навіть змусив його недоречно посміхнутись, від чого обличчя шефа нервово сіпнулось. Шехтель вирішив, що він одночасно працює на контррозвідку!
– …але робіть свою справу в поліції, – видихнувши, закінчив шеф.
Вийшовши з його кабінету, Вістович одразу подався на вулицю. За спиною почулися кроки. Повернувшись, комісар побачив, що за ним поспіхом іде Самковський.
– Рапорт про останнє вбивство у вас на столі, комісаре, – улесливим голосом сказав ад’юнкт, одягаючи на ходу плащ.
Вістович ще раз придивився до його побитого обличчя і десь у глибині душі навіть пошкодував практиканта.
– Розкажи мені про все по дорозі, – мовив комісар, – зараз ніколи повертатись. Ми їдемо навідати професора Тофіля.
Він рушив уздовж Академічної, виглядаючи вільний фіакр, і Самковський намагався не відставати.
– Дівчину звали Домініка Ястремська, їй було всього шістнадцять.
Вістовський сердито вилаявся.
– Вона донька впливового банкіра, – продовжив практикант, – тож шеф…
– Курва! Я знаю, що сказав шеф!.. – різко перебив його комісар. – Можеш мені не говорити.
Самковський трохи помовчав, чекаючи, доки Вістович запалить цигарку і з приємністю затягнеться димом, а далі продовжив:
– Мені вдалося дещо дізнатися про цю дівчину.
Комісар уважно подивився на підлеглого.
– Вона мала певну делікатну недугу, – сказав той, – була німфоманкою…
– Он як? – Вістович випустив струмінь диму і, примружившись, уже не зводив очей з Самковського, забувши про цигарку. – А як ти про це дізнався?
– Знайшов одного фацета, який працював садівником на віллі її батечка. Він розповів, що та мордувала його по кілька разів на день, і не тільки його, а й конюха, і навіть поварчука…
– І при цьому хотіла, щоб її сікли батогом? – запитав комісар.
– Більше