Груші в тісті. Юрий Винничук. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Юрий Винничук
Издательство: ""Издательство Фолио""
Серия:
Жанр произведения: Современная зарубежная литература
Год издания: 2015
isbn: 978-966-03-7257-3
Скачать книгу
і собі щось на пам’ять отримати.

      – А далі що?

      – Переночуєш у нас. Вранці отримаєш вірші і обіцяєш опублікувати в «Поезії». От і все.

      – А це конче, щоб він цілу ніч переписував?

      – Конче, – твердо сказав Славко. – Я хочу його провчити. Може, тоді нарешті відлипне.

      Того ж вечора Славко представив мене Петрові Ш. як поета і редактора квартальника «Поезія» Юрія Петренка. Петро виявився високим парубком з борідкою. Відчувалося, що він дуже соромиться. Під пахвою тримав три грубі загальні зошити. Такого свинства від Славка я не сподівався, думав обійдеться одним, але він, взявши у поета гроші, уже погнав ще з кимсь на закупи. Я розгорнув зошит і став читати. То була найзвичайнісінька графоманія без іскри таланту, вірші, як і попереджав Славко, були на всі трафунки життя, про різні свята, про рідну землю, про природу і т. д.

      Нарешті приперся Славко, його аж душило від сміху, коли він побачив мене за тими зошитами. На столі з’явилися пляшки і закуска. Я зробив закладки на вибраних віршах і сказав, що це треба переписати начисто, але бракує вірша про Леніна.

      – Про Леніна! – пожвавішав Петро. – Та я зараз напишу. У мене це діло скоро.

      – Ага, а ще до Дня радіо треба вірш, – докинув Славко, вочевидь знущаючись, – а то в тебе до всіх днів вірші є, а от до Дня радіо нема

      – І про радіо зроблю, – кивнув Петро. – Про «Голос Америки», про імперіалізм…

      – О, о! – тішився Славко, розставляючи на столі пляшки і наїдки, – про імперіалізм обов’язково. Мовляв, ворожа пропаганда заважає нам будувати світле майбуття. І не забудь додати коротку автобіографію.

      – Теж у двох екземплярах?

      – Теж.

      Та цього було мало. Славко вирішив відігратися за свої страждання:

      – І не забудь про Чілі. Зараз це дуже актуально. До того ж Чілі має таку широку гаму рим, що ти можеш вкресати навіть цілу поему.

      – Я можу, – погоджувався поет, – справді, я про Чілі забув. Альєнде, Корвалан…

      – Класна рима! – прицьмакнув Славко, розливаючи винце. – Корвалан – Галан!

      Петро хотів, було, і собі налити купленого за його ж таки гроші вина, але Славко перепинив:

      – Ні-ні, ні в якому разі! Та ти що? Це тільки Єсенін під газом писав. Але тільки тоді, коли писав про любов. А коли про щось поважне, то до писка не брав. Рембо, Верлен, Бодлер теж любили випити, але ж їм не доводилося писати про речі глобальні. Сказати б – всесвітнього значення. Розумієш? Леніна ж тоді не було! Уявляєш, як їм жилося без спрямовуючої і керуючої ролі партії?

      – А можна я канапку візьму? – несміливо попрохав Петро.

      – Канапку… Можна, – кивнув великодушно Славко.

      І щойно за поетом зачинилися двері, ми вже не могли стриматися від реготу і обсмоктування кожної фрази. Ми пили, закусували і фантазували свої варіації тих безглуздих віршів.

      Бідний хлопець римував і переписував тексти усю ніч, а на ранок приніс усе, що обіцяв. Були там вірші і до Дня радіо, і про Леніна, і про Чілі. Я перебіг очима, похвалив і сховав у течку.