Лишилось – тільки – декілька приблуд,
Що – мікроклімат, де – на кістку – зблід
Світ. – Й обрій, – хоча й тяжко хворий, —
Все ширші кола, щоб – стрімкіше – в вирій.
Бож – крізь матерію – скрізь навстіж – двері,
Що – ополоники, – ущерть – навару.
І кожний – шкутульгає – навмання,
Не знати, чи клубочення – мине,
Адже серпи – ворушаться – зі споду, —
Й не видно, з яких вимірів – нападник.
А покищо – геть – з лусок, плазми, шкір, —
Заки – усіх – новий годинникар.
ТЛІН-СТРАШКО
На підвіконні – на тарілці – груша,
Яку – кружалами – промінчик- ріже.
Дерева – позбуваються – мережив.
Стоїть – на брамі – міжсвітів сторожа,
В майбутнє – хоботи зануривши – й в минуле,
Де – знов – з початку – все криве – й змарніле.
Й від первісних площин – самі тунелі.
Вітри – нові критерії – в аналах.
Ворушаться – ще без ознак – істоти —
Нові, що – пробують – на ноги – стати, —
За милиці – і первні, і пластиди. —
Й на шию й груди – шалик – від застуди,
Тіка, – хутчій від світла, – тлін-страшко,
А то – ще в пил – й його – космічний шкіц!
І ДІЙСНІСТЬ – ЗНОВУ – ДОКОРІННО – СПЕКТР
У просвітку, що – надсвіти, – хмелина,
Артерія, що – зібгана колона,
Де мармур – переходить – в порцеляну, —
В ляґуні – острів – на краю відлуння. —
Меридіяни – теж – свої гормони,
Що улягають – атмосферним змінам.
Єдині товтри, що – каркас імунний,
На прапорці неонові – в тумані. —
Вбік – цятки – розпочавсь – новий процес.
Шукач – стискає – мінерал – в руці,
Який – вітрилом – краєвид пустельний,
Де – мить тому – ще дендропарки – й штольні. —
Та – з ворохобників хтось – з вітром – пакт,
І дійсність – знову – докорінно – спектр.
ЩЕ – МИТЬ, КОЛИ – НАВКРУГ – САДИ
День – з ранку без причини – набурмосивсь,
Й стрілки буття – вскач – поміняти – змусив.
Лиш сірники – цунамі – встигло – з мису,
Заки – назад – на зозулясту – масу,
Яку – ногою – з берега – пацан,
Котрий – кресало часу – у руці. —
Пес поруч: кайнозой і міоцен.
Й вівтар, де, – замість немовлят, – вівцю.
Й камінні плити – з верств, – в яких – вертій —
Нашарування – знов – переверта,
Щоб – дійсносте, – що – живчик, – коренище,
Аби назавжди: що – куди, – і нащо, —
Бо комашня – й його вже – обсіда,
Хоча – ще мить, коли – навкруг – сади.
КОНТРАФАГОТ
Від сонця – залишилася – колючка.
Світло і пітьма – муром – навкулачки.
Жебрак – на публіку – свої болячки.
Про травми – літня