І, заки – хтось – колись – паліятив, —
Вже зараз – в усі напрямки – літа.
АРЛЕКІН
Вікно. У циліндричній вазі – кали.
Геть – поскакали – ті, що – вже – ніколи.
Рука – в руці – передає – півкулі
Землі – з зародженням – вітрил – наскельних.
Хаос, – цупкого повсякденна – в’язень, —
Прокинувся – й на шворочку – дієзи.
Й предмети – німби, крізь які – мерлюзи,
Де існування – з дір – без фільтрів – лізе.
Від кісточок, – форм надбудову – здувши, —
Йдуть – від двоногих – вже – самі підошви —
Стежками, що їх – жужмом – й ігуани.
Котрі – одбігли – сну – і гігієни,
Хоча і їм – дороговказ – звиса:
В маленьких зграйках – з неба – івасі, —
Єдиний, хто – незмінно, – арлекін,
Що, за містки освітлення міське,
Серпа держалко – міцно – в кулаку.
УСМІХ – ПОРЦЕЛЯНИ
У цей світ – ніжний усміх – порцеляни:
Перед пастушкою закоханий – коліно.
Висока зачіска – і на долоні,
Вперед простягненій, – вахляр зелений.
Запілля, – тло, – квасоля тичкова.
З-під черевичка – хвилі річкові.
Закам’яніле – міниться – й пливе.
І легіт, – дві-три рисочки, – траву.
Й на ній – хмизин тоненьких, – стрічка, – в’язку,
Що – широчінь, де і для двох – завузько.
Саме повітря – лиш для цих причали,
Й вуста навколо з порожнин, – і чола.
В буття осердя – усміх-ехолот —
У іскру, яку – т- й тлін – не поглина.
І ЗА ОДНОДЕНКАМИ – В ВИР – НАВЗДОГІН
Пам’ять – набік – і довбню, – і довбило.
Дитячі крочки – в туркусове – й біле.
Перемістились – хмаросяги болю —
До кістяків, що – тіточок – дебелих.
Безногий спогад – б’є себе – у груди, —
Перехідного – нетривкий порадник.
Паленці – в світло – скрізь – шукають броду
Від гуманоїдів – й світів гібридних.
І свідомість – ножицями – костюмер,
Який – під лід – кілька століть – тому.
І домовичок, – в кіш – гуню – і клапаню[2],
І грішми – серед – дійсности лушпиння.
І йому – допомагає – з псом – довгань —
За одноденками – в вир – навздогін.
САДИ
Ще – колесо, що – зменшує – резерви.
Здається – змиг, і дах – над світом – зірве.
Та – крізь нутро – вряди-годи – і цезура,
Де чути – й спілкування інфузорій.
В повітрі – самі сходи – і поруччя.
Впритул – канали – й стіни – межиріччя.
З пустелі – лише часом – вир гарячий,
Який – вугіллям – почуття – і речі. —
Й свідомість- в тіні – з кухликом – Цірцея —
Із хлібних кульок – корабель – моцує.
Душа – на вітрі, самі – шати – сяють. —
Й