Пішов, каже, позаминулого літа у стриптиз-бар, а там є така цікава послуга: якщо тобі сподобалася якась танцівниця, то будь ласка – за три години тисяча гривень. Ну, Сіроманець, хоч і не працював тоді на будівництві у Києві, але тисячу гривень нашкріб, заплатив за прейскурантом, як просили. Відвели, каже, йому кімнатину, прийшла до нього дівчина, та, яку він вибрав, а найцікавіше було в кінці. Через три години – ще була ніч надворі – став наш Казанова збиратися додому, аж виявилося, що тому дівчаті нема де подітися. Кімнату їй теж відвели на три години, а далі йди собі куди хоч. «Нема мені куди йти, – каже дівчисько до Сіроманця, який тоді ще не був Сіроманцем. – Візьми мене з собою». А в нього якраз батьків не було вдома, ні тата, ні нені, яка тоді ще не була ненею, вони поїхали на море відпочивати, через те Сіроманець і вишивав ночами. Ну, зглянувся він над тим дівчиськом, привів додому, перебув з нею до ранку вже за так та й заснув міцним сном праведника.
На цьому місці ми затамували дихання. Ми були впевнені, що дівчина витрусила в Сіроманця останні копійки, обчистила квартиру й злиняла. Тепер нас лише цікавило, скільки й чого вона винесла.
– Хоч труси тобі залишила? – спитав Маестро.
– Та слухай же! – розсердився Сіроманець. – Я ж сказав, що купив дружину, а не курву! Чим ти слухаєш?
– Ну-ну, – сказав Маестро. – Валяй далі.
Отож прокидається Сіроманець десь аж під вечір – спав би до ранку, та їсти схотів, – чалапає, як ведмідь у малинник, до холодильника і не впізнає свою кухню. Усе блищить, сяє, гора брудного посуду, якого він наскладав, поки був сам, перемита, на плиті борщ, котлети, компот… а на столі – віник!
– Усе блищить, сяє, а на столі віник? – спитав Маестро.
– Ну, ці… квіти! Букет стоїть, хіба не ясно?
– Ну!
– Гну! – сказав Сіроманець. – Не перебивай.
Він нашорошив вуха, ми подумали, що почув щось цікаве, можливо, брязкіт гусениць чи гуркіт бетеерів, на яких їхали генерали, але ні – то Сіроманець показував, як він почув загадкові звуки у своїй квартирі. Чую, каже, вода шумить у ванній. Я туди: стук-стук, а звідти: «Нєльзя, я раздєта!»
Він знов почалапав на кухню, вмолотив три тарілки борщу, півдесятка котлет із гречкою і якраз допивав третю склянку компоту, як вийшло це чудо до нього на кухню. Сіроманець глянув – і захлинувся компотом. Якщо хтось вважає красивою Клаудію Шиффер чи там Анастасію Приходько, то цей хтось не бачив того дівчиська. «Очі – о! – показав Сіроманець. – Губи – о! Носик – о! Ніжки – о! А циці… Ви бачили коли-небудь цицьки, що стирчать, як… як зенітні установки?»
Ми перезирнулися. Ні, таких ми не бачили. Навіть сорокасемирічний Маестро таких не бачив.
Але Сіроманець у тому й не сумнівався. Він провадив далі. А далі почалися речі не дуже приємні для Сіроманця. Ця краля стала до нього придиратися, що він не там покинув капці, не туди повісив штани, не там поставив тарілку, вигнала його курити на балкон, коротше, почала його виховувати. Нарешті за якимсь там стонадцятим зауваженням Сіроманцю