Перший Кримський похід, який багато хто з істориків, особливо російських, називає «першим вагомим успіхом Москви на півдні», завершився фактично поразкою. Усвідомлюючи, що ця поразка може дорого йому коштувати, Голіцин почав шукати винних. Очевидно, що вибір його спіткав козацького гетьмана. Причин було кілька.
Першою була особистісна: Самойлович, як ми вже згадували, повсякчас виступав проти ідей князя, що тому категорично не подобалось. Голіцин давно «скоса поглядав» на гетьмана, та можливості поквитатись не було.
Жан-Мартин Берніґерот. Верховний військовий вождь запорізьких козаків Іван Мазепа. Німецька гравюра першої половини XVIII ст.
По-друге, всі знали позицію козацького зверхника щодо кримської авантюри, одначе тільки зараз його слова перетворились на конкретні дії. Точніше, бездію. Власне московські чини часто писали у звітах, що гетьман нічого не зробив, щоб попередити пожежу, не виставляв дозорних в степу, повсякчас підмовляв бояр повертати назад, ще й спалив просто під носом московської армії сім мостів через річку Самару, якими вояки мали переправлятись. (До речі, в провалі голіцинського походу були переконані й самі бояри Московської держави: напри-клад, князь Борис Долгоруков і князь Юрій Щербатов, ще не вирушивши в похід, одягли жалобу на знак майбутньої поразки. Низка інших дворян, які прагнули пониження князя Василя, щиро бажали поразки йому.) Цілком можливо, що це була звичайнісінька неузгодженість, адже в той час зв’язок тримали через гінців і, щоб доставити ту чи іншу новину з одного пункту в інший, потрібен був певний час.
Голіцин вирішив вийти з ганебної для себе ситуації, звернувши всю провину за невдалий похід на козацького зверхника. І цією обставиною швидко скористалась невдоволена поведінкою гетьмана старшина, яка бажала правити в Україні.
Старшинська верхівка на річці Кильчені написала «доношеніє» (фактично донос) на свого зверхника. У ньому старшина скаржилась на «самовладіє» гетьмана та низку інших фактів, які зачіпали внутрішньостанові інтереси старшини. Традиційно в літературі трапляється цілком логічна, на перший погляд, думка, мовляв, якщо Мазепа став гетьманом, значить, він і організував скинення свого попередника, заплативши хабара Голіцину за призначення його на вакантну посаду. Однак, якщо поміркувати глибше, у цьому можна засумніватись. Після доносу був складений документ, в якому Самойловича прямо звинувачували у зраді. Цей документ був підписаний кількома членами старшини. Першим свій підпис під фактичним вироком поставив генеральний обозний Василь Борковський. У нього були свої порахунки з гетьманом, який дав йому номінально важливу посаду і при цьому фактично усунув його від управління, що, безумовно, ображало його честолюбство. Та це була не єдина причина, чому він зважився на