Моє серденько!
Бодай того Бог з душею розлучив, хто нас розлучає!
Знав би я, як над ворогами помститися; тільки ти мені руки зв’язала; я з великою сердечною тоскницею жду од Вашої милості відомості, в якім ділі, сама добре знаєш; прошу вельми тоді: учини мені скору відповідь на сеє моє писання, моє серденько.
Моя сердечна коханая, наймильшая, найлюб’язніша Мотроненько!
Вперед смерті на себе сподіваюся, ніж такої в серці Вашому одміни. Спомни тільки на свої слова, спомни на свою присягу; спомни на свої рученьки, котрії мені не наоднократ давала, що мене (хоч будеш за мною, хоч не будеш) до смерті любити обіцяла.
Спомни на останок люб’язну нашу бесіду, коли ти бувала в мене в покої: нехай Бог неправдивого карає, а я – хоч любиш, хоч не любиш мене, – до смерті тебе, згідно слова свого, любити і сердечно кохати не перестану, на злість моїм ворогам. Прошу і вельми, моє серденько, в будь-який спосіб побачся зі мною; що маю з Вашою милістю далі чинити, бо вже більш не буду ворогам своїм терпіти, конечно відомсту учиню, а яку, сама побачиш.
Щасливші мої листи, що в рученьках твоїх бувають, ніж мої біднії очі, бо тебе не оглядають.
Моя сердечна кохана Мотронько!
Поклон мій віддаю Вашій милості, моє серденько, а при поклоні посилаю Вашій милості гостинця книжечку і обручик діамантовий, прошу теє завдячне прийняти, а мене в любові своїй неодмінно ховати, нім, дасть Бог, з ліпшим привітаю, а за тим цілую уста коралевії, ручки біленькі і всі членики тільця твого біленького, моя любенько коханая.
На службі Самойловича
У тридцять чотири роки життя для Мазепи знову починалося спочатку. Тепер уже на лівому березі. Для утримання сім’ї йому було надано хутір Малий Самбор у Прилуцькому полку. Життя на Лівобережжі на початку нової кар’єри не було легким. Фінансове становище родини Івана було настільки поганим, що навіть для обробляння землі довелось об’єднуватись із багатшим сусідою. Залишивши дружину на господарстві, сам Мазепа поїхав до гетьманського двору для виконання доручень. А їх було багато… Щоб зрозуміти суть подій та становища, в якому опинився наш герой, варто хоч би коротко поглянути на його середовище. Гетьман «обох берегів» (номінально) Іван Самойлович отримав булаву як кандидат, який був вигідний старшині. Будучи сином священика, він до кінця свого гетьманування вів майже безперестанну боротьбу проти родової козацької верхівки, що розглядала його як своєрідного, кажучи сучасною мовою, «технічного кандидата», який задовольняв усі сторони: і старшину, і московську владу. Старшина, яка оточувала гетьмана і з якої фактично при зміщенні попередника він і обирався,