Невдовзі сотня рушила до Переяслава і зупинилася на його околиці. До міста поїхав Петро Гусак з десяткою козаків, і серед них була трійка товаришів: Іван, Олекса та Степан. Швидко прямували до середмістя, аби дати звіт перед полковником Капустою про прибуття сотні козацьких осібників[5]. Іван встигав розглядатися навкруги, запам’ятовуючи шлях. Місто виглядало охайним і немовби святковим. Було досить людно, і ближче до середини міста Петро перейшов на стишену ходу. Пава рухалася поважно, обминаючи наставлені попід будинками ридвани та гурти люду, що сновигали по вулицях, куди не кинь оком.
– Оце, хлопці, нам діла буде… Дивіться, скільки тиняється люду. Більш ніж у Чигирині! – якось весело вигукнув сотенний і, побачивши ряд гарно вдягнених дозорців, спішився та підійшов до когось зі старшин.
Після перемовин з козацьким старшиною охоронного полку Богдана Хмельницького Петро Гусак наказав козакам спішитися і чекати на нього десь поблизу. Впевненою ходою заспішив до гетьманської резиденції і в супроводі охоронця зайшов в особняк.
Козаки знайшли місце для своїх коней, розмістивши їх на гетьманських конов’язах неподалік від резиденції. Багато тут скупчилося люду, і козаки, дожидаючись Гусака, підгодували коней сіном, запропонованим спритними хлопчаками. Залишивши біля коней Овсія Болбота, Іван та його товариші підійшли до гурту козаків, що також чекали своїх сотенних з розпорядженнями від гетьманської резиденції. Привітавшись, стали збоку, попихкували люльками та прислухалися до розмов. Тут були козаки звідусіль, навіть з віддалених полків Вінниці, Старокостянтинова та з міста Бара. Іван, вслухаючись у розмови посланців полків, зрозумів, що очікуваного миру з поляками годі чекати. Князі Вишневецький та Осолінський уже збирають, геть забувши про настанови короля Яна Казимира не сваритися з Хмелем, ополчення з посполитих і завдають ударів на лінії перемир’я – від Старокостянтинова до Шаргорода.
Козаки весело говорили про те, що й вони не дрімають. Кривоносенко, син полковника Кривоноса, добре трясе ляшків. З’явилися досі невідомі захисники Поділля, які зібрали загони під керівництвом козака Донця і дошкуляють ляхам своїми вилазками по той бік лінії.
Тут побратимів підізвав козак Овсій Болбот, що чатував біля коней, і всі разом спішно полишили гурт.
Петро вже сідлав свою Паву і на запитання хлопців весело вигукнув:
– На постій!.. Подалі від гетьманської резиденції, поряд з містом, понад річкою Трубіж. Там нам добре буде!
Добралися до своєї сотні і заспішили до Гайсина, де було наказано зупинитися. Пройшли місто околицею і по обіді вже розселялися по хатах, а їздові зайняли гарну панську стайню – як сказав Гусак, будуть і коней доглядати, і постіль там мати…
Іван з Олексою, Степаном та Овсієм розмістилися у вдовиці Христини, яка мала двох дітлахів. Житимуть