Риб’ячі діти. Євген Положій

однак не давали ходу, бо скандал такого роду, пов’язаний із церквою-матінкою, нікому не потрібен, це по-перше, а по-друге, він мав таку паству, таких покровителів, які не тільки все знали, а й самі мали схожі слабкості. Тож кілька дзвінків – і папери летіли в глухі шухляди міліцейських сейфів, батьки плакали від відчаю та несправедливості, і в підсумку судили не його, Трифілія, а тих, хто наважувався, у відчаї зрозумівши, що закон промовчить і цього разу, підняти на нього руку. Але однак це коштувало чималих грошей – зам’яти такі делікатні справи в міліції та судах; йшов час, який працював на Трифілія: пристрасті вгамовувались, люди губилися від розпачу та безсилля, впадали у відчай, а він, нічтоже сумняшеся, продовжував відправляти служби і збирати півміста на свої проповіді, після яких праведним православним хотілося ридати і творити виключно справи добрі. Тож ніякої блискавки у потилицю з небес; навпаки, відчуття ризику та страху надавали стільки задоволення в самісінькому лоні матінки-церкви, що й не порівняти з пригодами, що відбувалися в кущах на кладовищі з маленькими божевільними, яких, за домовленістю з головним лікарем, він брав на кілька годин начебто для лікування їхнього духу, а насправді облегшував страждання плоті собі. «Знаєш, чому з хлопчаками мати справу безпечніше, аніж із дівчатками? – запитав він якось у свого прихожанина-високопосадовця. – Тому що хлопчаки ніколи не завагітніють!»

      Трифілій, тихенько ступаючи по прохолодній підлозі, вийшов до зали, ковзнув, наче тінь від вогника свічки, до Сірого, і м’яко, як тільки міг, сказав: «Твій дух хворий, але, щоб його вилікувати, потрібно вилікувати спочатку тіло!» – взяв хлопця за руку і не поспішаючи повів у кімнату за вівтар.

      Сірий відкрив очі і не повірив побаченому: перед ним на колінах стояв якийсь товстий тип із довгим волоссям і намагався запхати собі в рота його чоловіче єство. Сірий мотнув головою – марево! – напружився і з усієї сили ногою в груди відштовхнув потвору, сподіваючись, що разом із поштовхом зникне й сама примара. Примара не зникла – довговолосий товстун від несподіваного спротиву сів на підлогу, але на диво швидко підвівся, і тільки тут Сірий признав у ньому священика і здивувався ще більше. Він роззирнувся і з жахом зрозумів, що вони знаходяться все в тій же кімнаті за вівтарем, куди піп завів його для бесіди. А далі він геть нічого не пам’ятав, наче очманів від слів та дотиків, і скільки часу пройшло і що відбувалося, він не розумів і не пам’ятав. «Тихесенько, дорогенький, тихесенько, – противно просипів Трифілій і облизнувся. – Я зараз!» – і почав хутко стягувати сутану. Очевидно, священик перебував у великому сексуальному збудженні й зовсім перестав себе контролювати. Сірий напружився з останніх сил, а їх і насправді залишилося небагато, і різко стрибнув, як він це іноді робив у вуличних бійках, головою вперед, цілячись у груди (як то виконав славетний Зінетдін Зідан у фінальному матчі чемпіонату світу 2010 року, проте, до французького бербера тут уже «брали на