Трагедія гетьмана Мазепи. Валентин Чемерис. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Валентин Чемерис
Издательство:
Серия: Історія України в романах
Жанр произведения: Историческая литература
Год издания: 2015
isbn: 978-966-03-7051-7
Скачать книгу
пісню назнала?

      Запитав нібито занепокоєно, хоч раніше на пісні, що їх співала дочка, й уваги не звертав – співає, то й хай співає, аби не плакала. А це, бач, насторожився.

      – Де ти, питаю, таку пісню назнала?

      Мотря, думаючи щось своє, відповіла:

      – Іван Степанович, як учора у нас гостював, навчив.

      – Мазепа? Еге, він до віршів та пісень голінний. Гетьман, а вірші та пісні наче який бурсак складає – воно йому ото треба? Хоча гарно тямить се діло, – в батьковім голосі почала відчуватися насторога. – Але кого це він має на увазі під чайкою, що вивела діток при битій дорозі?

      – Україну нашу, бо вона в нас як неприкаяна.

      – Овва! Гляди, не співай її при людях, бо люди різні. Почують недобрі вуха, донесуть декому… Така пісня може тим, що при владі, не сподобатись.

      – Кому?

      – Та хоча б московитам.

      – А мені – дарма.

      Василь Леонтійович пильно на дочку дивився.

      – Не дурій, дівко. Мазепа у своїй пісні що має на мислі? Що під отечеською рукою московського царя Україні зле?

      – Атож. Вона як чайка на роздоріжжі. З одного боку поляки, з другого – татари та турки, з третього – московити. І всі забирають наших чаєнят, щоби каші з них наварити.

      – Це Мазепа має на мислі?

      – А ви, тату, про це в нього самі запитайте.

      – І запитаю. А ти дивись, вумна дуже стала. Воно ото тобі треба? Гляди, дівко. Як дійде до царя, то за такі пісні тобі капость буде. А разом з тобою і мені перепаде. А я ж – генеральний суддя. Мені треба вухо гостро тримати, щоби у халепу московську не вскочити. А наш народ такий, що вмить донесе.

      – Як ми самі не донесемо, – раптом сказала Мотря, – то не дійде до царя.

      Кочубей якось дивно глянув на дочку, пробурмотів:

      – Кажу, гляди!.. Бо й тобі, як тій чайці-небозі може бути зле. Та й мене московити не похвалять за таку пісню. Донесуть стольнику, а він мене той, на цугундер візьме – влада в Україні у них. І Мазепу не похвалять. Він хоч і гетьман, при булаві, але як ми, так і він під царем ходить та під його воєводами.

      Тепер вже Мотря з подивом глянула на батька, але нічого не сказала, тільки сумно так, сумно проспівала:

      Ой горе тій чайці-небозі,

      Що вивела діток при битій дорозі…

      Подвигом Мазепи пишалася й Мотря Кочубеївна. Її вже зачарували і його чоловіча сила, розум ясний і гострий, влада, що її він міцно тримав у руках. Вона була дівчиною освіченою, добре зналася в літературі (недарма ж гетьман в якості дарунків завжди надсилав їй «книжечки»), та й ерудиція і начитаність Мазепи, його любов до книг теж подіяли на неї. До всього ж гетьман був у неї щиро закоханий. Та й гарно він до неї залицявся. І як наслідок, між гетьманом і дівчиною спалахнув роман серйозний, глибокий, щирий…

      А якось гетьман передав їй таку цікаву книжечку, що вона до ранку не могла від неї відірватися, читала й сумувала, сумувала й раділа – яка ж бо любов, виявляється, є в інших країнах!

      Хоч і трагічна, але ж така захоплива.

      «Трістан та Ізольда» [9] книжечка називалася. Не книжечка, правда, а зшиток саморобний. Іван Степанович про тую любов з німецької для неї переклав, по-своєму


<p>9</p>

«Трістан та Ізольда» – пам’ятка західноєвропейської літератури середніх віків. Походження – кельтське. В основі сюжету – трагічне кохання дружини короля Марка Ізольди до його племінника Трістана. Вперше оброблена французькими поетами у ХІІ столітті. Відомі пізніші англійські, італійські, іспанські, сербські версії. На сюжет роману створено поеми кількох поетів, у тому числі й Лесі Українки – «Ізольда Білорука». Німецькою роман про Трістана та Ізольду переклав у ХІІІ столітті Готфрід Страсбурзький.