– А чим же ви заплатите? – спитав Бумблякевич.
– Вгадайте, – кокетливо блиснула вічками княгиня.
– Може, лісом? Або рудою?
– Ні, що ви! Все це і нам згодиться. Ну, то як, піддаєтеся?
– Піддаюсь, – розвів руками на загальну втіху княгині й маґістра. – Яка ж ваша сплата?
– Сміття! – випалила врочисто княгиня. – Звичайне сміття! А його у нас стільки, що можемо завиграшки забезпечити ним цілу Європу разом з Америкою. «Українське сміття здобуває світ!» – саме такий наголовок я недавно побачила в газеті «Нью-Йорк таймс». А небавом цілий світ про це заговорить, але не буде нам рівних на ринку збуту! За продукуванням високоякісного сміття ми обігнали вже всі країни Європи… Ага, до речі, пане маґістре… У Парижі з моїм сином зустрівся іракський консул.
– То була випадкова зустріч?
– Ні. Він добивався її довший час, але Теодор вважав, що йому ніяк не випадає з ним зустрічатися. Врешті вони таки здибалися на якомусь прийнятті цілком випадково, і консул пошепки запропонував нам острів Бахрейн за мілітарну допомогу Саддамові Хусейну і за припинення допомоги курдам.
– Сподіваюсь, пан Теодор не прийняв цієї ганебної пропозиції?
– Звичайно! Це б нас принизило в очах цілого світу… Хоча Бахрейн – це неабияка лагоминка. Можна було б там відродити Хортицю, Заперсидську Січ… Але, пане маґістре, про політику ви собі набалакаєтеся на бенкеті. А мене найбільше цікавить, що ви думаєте про ті страви, які я хочу запропонувати. Отже, слухайте уважно…
Княгиня розкрила папку і продовжила:
– Смажені афролакси в помідоровій підливі з грибами, вуджені скраклі, нуджені прецлі і збуджені струдлі… А ще: малінесія в циганському пиві, карчохля в листі румбарбару, ляментація тушкована з крильцями майтеликів, плімутрарія, начинена гречкою і мозком цесарки, трундифляк із чорносливом, родзинками, ломелою і журавлиною… Потім – десерт. Ну, звичайно, морозиво, тропічні овочі, соки, джуси, фуси й таке інше. Але, крім того, драглі з трабзонської дині, мариноване манґо, безліч усіляких тістечок і пундиків. І насамкінець дві несподіванки: суперторти! Що це будуть за торти, не можу вам видати, бо тоді б усіляка несподіванка пропала. Але скажу, що то буде щось надзвичайне. Наперед аж пищу від утіхи!
– Ваша світлосте, я не маю слів для захоплення! У мене тече слинка, і я хочу лише одного: негайно заснути і прокинутися рівно за п’ять хвилин до початку бенкету.
– Ви, як завше, – вершина ґалантности. Але, панове, маємо зовсім небагато часу до початку полювання. А я мушу ще урядити деякі приготування. Ви, пане маґістре, підете зі мною.