Урешті ми заблукали. Ґашпер ганяв вулицями, щоразу йому здавалося, що він уже впізнає дорогу і що наші дешеві й водночас хороші готелі десь поруч, от-от – і ми в них уселимося. Поступово він почав нервувати, різко тиснути на гальма перед світлофорами й питатися дороги в усіх, кого можна було зустріти цього темного дощового вечора на берлінських хідниках, кілька разів навіть зупинявся біля курвів, які стояли на кожному перехресті в білих панчохах, шкіряній амуніції й високих гренадерських чоботах, тримаючи в руках великі парасольки. Курви спочатку сприймали Ґашперове питання про готель як натяк, але, помітивши Сильві, яка злякано посміхалася до них із салону, енергійно лаялися добірною німецькою, утім, із відчутною слов’янською інтонацією. Урешті, з якоїсь спроби, уже по восьмій вечора, Ґашперові його затія вдалася, і ми вивантажилися біля підозрілого сірого будинку, на якому справді було написано «пансіонат».
На рецепції сидить чувак із кульчиками в обох вухах, говорить сербською й дивиться футбол. Ґашпер, як земляк, швидко з ним сторговується, готель справді дешевий, ми викладаємо бабки, але коридорний не хоче нас відпускати, він відверто нудиться, і ми для нього ні більше, ні менше як брати-слов’яни, хоча в цьому місті він міг би знайти собі кілька сотень тисяч таких родичів, починаючи з вуличних курвів, хоч на курвів у нього грошей, мабуть, немає, оскільки готель справді дешевий, багато не заробиш. Ми сідаємо на свої торби й дивимося футбол, грає Мюнхен з Манчестером. «Ти за кого?» – питаю я його. «Та мені насрати, – каже коридорний, – я просто спорт люблю», – і тут-таки дістає з-під ящика великий, тyго напханий джойнт і пропонує нам, ну, а ми й не відмовляємося.
Закінчується перший тайм.
…Я схиляюсь над рукомийником і засовую голову під струмені холодної води. На якусь мить мені кращає, потім знову починається колотун і голова болить спершу зліва направо, а потім навпаки, і так безперестанку. Телевізор увімкнено на «емтіві», порноканалів у цьому готелі, звісно, немає, які можуть бути порноканали з такими коридорними. У кімнаті стоять два ліжка, на них два комплекти постільної білизни, на двох нічних столиках лежать два нових тестаменти в шкіряних оправах, загальна пропорційність лише посилює напади нудоти, хоча припускаю, що це може бути просто від пива. Або від «емтіві».
Мені подобаються міста впродовж перших кількох годин перебування. Тоді вони ще ховають безліч несподіванок, і уявлення про них чисте, мов готельна білизна або ксероксний папір, – за кожним рогом може початися