СНД й державами-ізгоями на кшталт КНДР, Куби чи Венесуели, довгострокові економічні прогнози виглядають зовсім не такими оптимістичними. Основа стабільного пасажиропотоку у сфері регіональних авіаперевезень – це потужний і територіально розосереджений малий та середній бізнес. Тільки бізнес, для якого швидкість важливіша за ціну, здатен «породити» достатню кількість пасажирів для того, щоб перельоти між невеликими містами стали економічно доцільними. Люди, що мандрують у власних справах за власні гроші, як правило, обирають дешевші й повільніші види транспорту. У небагатих країнах, таких як Росія чи Україна, малий та середній бізнес не є основою економіки, і пасажирів не вистачає, щоб зробити перельоти окупними. Люди літають рідше, авіакомпанії утримують менші авіапарки, літаки менше зношуються, відтак потреба в нових машинах надзвичайно низька. На хирлявому ринку СНД просто не має місця для двох технічно однотипних літаків. Незважаючи на проблеми, що супроводжували «Superjet» від початку розроблення, а також на те, що російські інституції надали перевагу «ААРОНу» воронезького зборки, компанія «Гражданские самолеты Сухого» не мала наміру здаватися. У ВАСО теж не все проходило гладко. Колись могутній авіабудівний завод потерпав від постійних збитків: у лютому 2009-го керівництво було змушене звільнити тисячу працівників, а чистий збиток протягом 2010 року сягнув 2,4 млрд рублів. Навіть зростання продажів «ААРОНа 44» впродовж останніх двох років ледве давало змогу зводити кінці з кінцями. Попри це, Рева не вірив у те, що говорив. Боротьба між «Гражданскими самолетами Сухого», з одного боку, і ВАСО та АНТК ім. Аронова, з іншого, була жорстокою, часом просто дикою, але ніколи не виходила за межі економічної площини. Він не вірив у диверсію. Як? Та й навіщо?… Чергова ефемерна соломинка.
Григорій Авер’янов заперечно гмикнув і нагадав про те, що Анатолій Захарович і так знав:
– «Французький» «ААРОН» був нашого зборки, з «Авіанта». Це на 100 % наш літак – до останнього ґвинтика.
– Прокляття!
Рева чекав, коли Авер’янов покладе трубку: одягатись, постійно притримуючи біля вуха слухавку, було незручно. Проте Григорій не поспішав припиняти розмову.
– Гришо, я мушу збиратися.
– І ще одне… – тут-таки вклинився Авер’янов, неначе злякавшись, що бос покладе трубку раніше, ніж він відважиться сказати найважливіше.
– Ага? – бовкнув Захарович, однією рукою натягаючи штанину.
– Я думаю про… – перший віце-президент ДП «Аронов» умовк.
Пауза затягнулася. Рева сильніше втиснув трубку у вухо, так, наче хотів продавити нею голову.
– Про що? – у відповідь – тиша. – Алло! Алло! Гришо, ти ще тут?
Авер’янов виплюнув усю фразу відразу, одним шматком, правда, зробивши акцент на останньому слові:
– Я думаю про те, хто скаже йому?
– Йому? – перепитав Анатолій. Із уст мало не зірвалось запитання «Кому – йому?», але чоловік вчасно стримався. Обоє чудово знали, про кого йдеться.
– Так,
