Він сидів у кріслі Реви (колись давно колеги обмінялись дублікатами ключів від своїх кабінетів – про всяк випадок), несвідомо соваючи туди-сюди одну з шухляд довжелезного робочого столу, і чекав на приїзд Анатолія.
Завібрував телефон. Григорій витягнув з кишені iPhone старої моделі, три роки тому подарований Анатолієм Ревою на День народження, – девайс, до якого він так і не звик, – і побачив, що від абонента «ШАФІН» надійшло текстове повідомлення:
«Я в Борисполі».
Натиснувши «Відповісти», Авер’янов швидко набрав:
«Літак буде готовий через 40 хв. Один з пілотів чекає в Терміналі С», – запевняючи себе, що тремтіння рук – це наслідок надмірного вживання алкоголю, а не того, про що так не хочеться думати.
Він очікував смс у відповідь, але Дем’ян Шафін нічого не надіслав. Не витерпівши, Григорій схопив до рук телефон і надрукував:
«Не облажайся».
На цей раз Шафін відписав майже відразу:
«Не дрейф…І не задовбуй».
За хвилину-півтори Григорій узявся набирати нове повідомлення:
«Не забудь, що в Орлі тебе не зустрічатимуть. До PN добираєшся сам. Я перетелефоную Пеллеріну, коли будеш на місці», – проте стер смс, не відправляючи. Мабуть, справді краще не дратувати. Перед тим як завернути таксі до офісу, Авер’янов заїхав до Шафіна, розбудив його і пояснив усе особисто. Є речі, які не варто довіряти мобільному телефону. Дем’ян усе зрозумів, Дем’ян завше розумів його з півслова, а це означає: знає, що робити.
«Як же невчасно», – кусаючи губу, думав Григорій (наче загибель сорока дев’яти людей може бути вчасною…). Бісова катастрофа сплутала всі карти.