Розігрітий удачею, Василь провітрив від большевицького смороду Потіївку, Черняхів і збирався йти на Коростень, аж раптом йому передали, що з ним хоче зустрітися Симон Петлюра. Треба вирушати залізницею на Вінницю.
В останню хвилину попросилася поїхати з ним сестра Саша. Вона була вже не тільки розвідницею і зв’язковою, але й показала себе в бою. Мала зірке око, тверду руку в стрільбі, хвацько трималася в сідлі.
– Візьми мене за ад’ютанта, – сказала Саша. – Надійнішого охоронця тобі не знайти.
– Та певно ж! – погодився Василь. – Куди я без тебе!
Їхали залізницею по-панському. У Житомирі командир невеличкого панцерника взяв їх у голубий вагон, який причепили до бронепотяга, щоб перегнати у Вінницю чи не для самого Головного Отамана. Цей вагон був захоплений у якогось чекістського цабе – тут зняли стінки між купе, і вийшов просторий салон із м’якими плюшевими диванами. Біля диванів стояли невеличкі столи, на них – вази з квітами, друкарська машинка. Лише на підлозі був розгардіяш – розкидані папери, газети, недопалки, серед них валявся роздертий портрет чоловіка з характерною цапиною борідкою.
Саша роздивилася і панцерні вагони, які насправді були товарними, але обшиті з обох боків сталевою бляхою. Стіни зсередини ще оббили дубовими брусами та обмостили мішками з піском. У двох вагонах було по гарматі й по чотири «максими».
Разом з ними в голубому салоні їхав отаман повстанського полку імені Симона Петлюри Тимофій Лобода зі своїми двома ад’ютантами. Саша помітила їх ще на станції, коли вони підкотили до перону на віденському екіпажі з дутими шинами, запряженому трійкою коней. Біля отамана сидів гармоніст, але до вагона його не взяли – Лобода теж їхав на зустріч з Головним Отаманом. Дорогою він весь час розповідав Василеві про свої партизанські пригоди, ад’ютанти лишень кивали головами, поглядаючи на Сашу.
У салоні пахло парфумами, до яких домішувався гіркуватий запах куступелян,[22] що стояли у вазах. Це був запах ранньої осені.
Тимчасова канцелярія Головного Отамана була облаштована також на залізничній станції. Першим запросили до нього Тимофія Лободу – самого, без ад’ютантів, а потім рожевощокий старшина у довгому бахматому френчі з відстовбурченими кишенями покликав отамана Соколовського. Василь попросив старшину, щоб Саша також зайшла, і пропустив її поперед себе.
У кімнаті було так накурено, що Саші защипало в очах.
Петлюра її трішки розчарував. Вона уявляла його грізним вождем-воякою (саме слово Петлюра дихало гнівом), а Головний Отаман виявився майже цивільним чоловіком у темно-зеленому френчі – лише на відлогах коміра нашито два великі тризуби. Середнього зросту, вирлоокий, під очима синці від недосипання. Обличчя гладенько виголене, але бліде,