– Хочу.
– Справді? – перепитала бабуся здивовано.
– Дуже.
Валентина Йосипівна ледь утрималася, щоб не потерти вдоволено руки.
– Бачте, Матвіївно, а ви сумнівалися! Лесю, ти будеш слухняною?
Леся зиркнула на розгублену бабцю й пригадала фарби та пензлики в себе під ліжком. Це ж ховатися не доведеться більше. Можна буде сміливо малювати, і бабця не лаятиме.
– Авжеж.
Жінка сито всміхнулася:
– От і домовились.
Через кілька тижнів Леся (та й не тільки вона) збагнула, що Валентина Йосипівна вміла домовитися будь із ким, коли тільки мала в тому інтерес. Є такі люди. Здається, вони пролізуть у найменшу шпарину й примостяться на носі хижого звіра, аби їхнє було зверху.
Навіщо ж треба було брати Лесю до школи на рік раніше? Таємниця розкрилася першого вересня, коли задоволена вчителька повела на урок самих первачків, тоді як її колега змушена була навчати учнів другого й третього класів разом. Власне, для їхньої школи це було закономірне явище, бо класи налічували по п’ять-шість школярів, от їх і доводилося об’єднувати. Однак того року разом із Лесею в першому класі було аж десять учнів. Така кількість дітей і зв’язки в районному відділі освіти зробили своє діло. Валентина Йосипівна вже не розривалася між двох навчальних програм, а на посаду вчительки четвертого класу хутенько взяли іншу. Ну, і що з того, що новенька – найліпша подруга Валентини Йосипівни? І не такі збіги трапляються в житті. А люди, вони ж уміють віддячувати. Деякі з них навіть знають, що вдячність не обмежується самими словами.
Власне, підводні освітянські течії мало хвилювали зворушену дівчинку. Леся зосереджувалася на зовсім інших відчуттях і враженнях. Спершу, як і годиться в точці відліку чогось нового, слід було підготуватися до змін. Дівчинка знала, що рано чи пізно вони з бабцею неодмінно поїдуть до міста, щоб накупити всього перед школою. Леся усвідомлювала собі, що районний центр нітрохи не схожий на велетенську столицю, проте передчуття подорожі переповнювало малу, і їй навіть уві сні ввижалися гамірні вулички, високі будинки, які своїми дахами підпирають черево неба, і, звісно, величезні – ба ні! – велетенські вітрини крамниць, за якими простягається абсолютно інший світ, яскравий і принадний.
Урешті довгожданий день настав, і вони з бабцею вирушили до районного центру. Коли обидві вибралися із запиленого автобуса, зраділи неймовірно. Леся навіть підстрибувати почала, відчуваючи, що повернулась у вже забуту, проте рідну стихію. Вона йшла, високо піднявши голову, розкуйовджена й щаслива, вдивлялася в обличчя випадкових перехожих і мимоволі здригалася, коли попереду чи збоку з’являвся жіночий силует. А що, як… Проте жінки виявлялися звичайними незнайомками в гамірній юрбі. Вони байдуже виринали з натовпу й так само зникали в калейдоскопі щоденних справ, а маленька дівчинка ще довго дивилася їм услід – зелено-зелено й печально.
– Красуне