Донька однієї з моїх подруг обожнює свого хрещеного передусім за те, що кожна зустріч із ним – це пригода. Пройти лісом – це відшукати нірки гномів та гнізда лісовиків. Вийти на засніжене подвір’я – це обладнати величезну гірку, накидати снігу й не полінуватися облити водою зі шлангу, а потім ковзати досхочу. Розповідати про шкільні справи – це бути на справжньому суді, де в тебе є й адвокат, і обвинувач, до всього ще й присяжні. І так у всьому. Настя вже доросла, їй тринадцять, але вона й досі не засиджується за комп’ютером, з радістю бавить меншого брата та без проблем знаходить чим себе зайняти у вільний час: хоча б самій спекти перший у своєму житті пиріг – за рецептом, вичитаним у дівчачому журналі. Насті не нудно ні з собою, ні з набагато меншими за неї, ні зі старшими – вона знає і вміє відшукати навколо себе нове, цікаве та ще не звідане. Що зробив для неї хрещений? Показав, що життя – це пригода, якою можна насолоджуватись, а ще що життя – це задача, яку можна вирішити. Навчив її цьому, заразив.
Тож спробуймо не зізвичаяти, не знецікавити світ для своїх дітей. Спробуймо навчити їх дивитися на нього не через вузьку щілинку вигод, функцій та призначень, а через прочинене вікно варіантів, можливостей та перспектив. Діти не знають, «як правильно», і в цьому їхня велика перевага над нами, – вони можуть здійснити те, що нам, дорослим, навіть не спаде на думку. Тож підтримаймо їх у цьому. Чому б не спробувати писати лівою рукою або й ногою – вийде справжній шифр; чому б не заховати десь у дворі подарунок до дня народження друга – нехай відшукає; чому б не намалювати вітальну листівку для мами просто на дзеркалі й не відмивати його потім урочисто, усім разом…
Найкоротший шлях зацікавити дитину життям – це створити навколо неї особливий творчий простір, занурити в діяльність, яка потребує активності, пошуку, нетривіальних дій та рішень. Ні, це не просто купити професійні фарби чи круту гітару або віддати у найпопулярніший у місті танцювальний гурток. Це інше. Знайомство із новим та невідомим; прагнення зрозуміти, оволодіти; докладання зусиль та їх результат; поціновування дорослими чи однолітками – ось короткий ланцюжок творчості. І ми можемо підтримати його у кожній ланці. Спочатку відкриваємо щось нове, демонструємо новий спосіб застосування старих речей, створюємо загадку, підкидаємо ідею або й вдаємо розгубленість, мовляв, «не знаю як бути». Далі показуємо, як і що можна зробити, даємо книгу, скидаємо посилання на відео, спрямовуємо до Вікіпедії; знаходимо майстра і приводимо до нього. Потім найскладніше – не заважаємо. І на останок – радіємо, підтримуємо, пишаємося! Саме так, у пошуку та дії народжується спрага до цікавого.
Мої вчителі,