Виховання без нервування, або Як упоратися з розбишаками, упертюхами, ледарями, плаксіями, крикунами та хитрунами. Вікторія Горбунова

правил, за якими живуть батьки, і якщо у відповідь на, в принципі, логічне запитання лунає безапеляційне «Тому що!» – дитяча віра в батьківську справедливість ризикує похитнутись, а бажання щось робити – розпорошитись.

      Тож не приймайте одноосібних, а ще гірше – наказових рішень щодо дитячих обов’язків з догляду за собою та участі в хатніх справах; обговоріть усе та знайдіть спільне рішення, яке б улаштовувало усіх. Наведу уривок таких перемирчих перемовин між мамою та семирічним сином, що повсякчас сварилися через нечупарність малого і прийшли на консультацію у стані холодної війни – малий заявив, що буде жити у бабусі, та навідріз відмовився повертатись до батьків: «Давай ти готуватимеш шкільний одяг на ранок і складатимеш свої речі у шафу, а ще закидатимеш брудну білизну у кошик для прання, а я вже все пратиму, прасуватиму і приноситиму в твою кімнату. Як тобі такий план?» – «Гаразд. Тільки нагадуй мені про брудну білизну». – «Добре. Я можу перевіряти, наскільки вона свіжа, якщо ти попросиш». – «І тато нехай свої шкарпетки теж сам складає у брудне!»