Зараз леді Елен не засмутилася через поспішний від’їзд Едварда до Лондона, хоча вона й не любила розлучатися з чоловіком. Та й у телеграмі, яку вже назавтра було доставлено, сповіщалося про його швидке повернення, але потім надійшов лист, із якого Елен дізналася, що лорд затримується, бо в справі виникли певні труднощі. Наступного дня поштар приніс нового листа, в якому лорд Гленарван висловлював надзвичайне невдоволення поведінкою чиновників Адміралтейства.
Був вечір, леді Елен саме сиділа у вітальні, коли управитель замку Хальбер спитав її, чи не побажає вона прийняти юну дівчину та хлопчика, які вперто добиваються зустрічі з лордом Гленарваном.
– Це хтось із місцевих? – спитала Елен.
– Ні, – відповів управитель. – Вони дісталися потягом до Баллоха, а звідти пішки прийшли до Люсса.
– Гаразд, Хальбере, запросіть їх до мене, – наказала леді Елен.
Невдовзі до вітальні ввійшли молодесенька дівчина з хлопчиком. Вони були дуже схожі між собою, тож відразу було зрозуміло, що це брат і сестра. Дівчині було років шістнадцять і її вродливе, стомлене обличчя з першого погляду на неї приваблювало, а бідний, але охайний одяг викликав співчуття. Хлопчик років дванадцяти стискав її руку з такою рішучістю, що було зрозуміло – він цілком серйозно вважав себе захисником сестри. Опинившись у вітальні, дівчина трохи зніяковіла, та леді Елен лагідно сказала їй:
– Здається, ви хотіли поговорити зі мною. Про що ж?
– Не з вами, – спохмурнів хлопчик, – ми маємо побачити лорда Гленарвана!
– Так, але лорда Гленарвана зараз немає, – сказала леді Елен. – Я – його дружина і, можливо, могла б чимось зарадити вам замість нього…
– Ви – леді Гленарван? – вигукнула дівчина. – Пробачте моєму братові, він просто надто нетерплячий. Лорд Гленарван помістив у газеті оголошення про судно «Британія»…
– Справді! – поспішно мовила Елен. – Але хто ви?
– Я – донька зниклого капітана Ґранта, а це мій брат.
– Міс Ґрант! О Боже мій! – вигукнула леді Елен, обіймаючи дівчину та цілуючи хлопчика в тугенькі щічки.
– Пані, – звернулася до Елен схвильована дівчина, – що вам відомо про «Британію»? Наш батько… Чи він іще живий? Благаю, скажіть нам!
– Люба дитино! Я не хотіла б вводити вас в оману та вселяти облудні надії…
– Кажіть же мерщій, пані! Ми так багато пережили, що зараз готові до всього.
– Бідні мої! – схвильовано промовила Елен. – Надія дуже мала, але, можливо, настане день, коли ви