– І що то за штукерія? – здивувався він.
– Мабуть, уламок рифу, який вона проковтнула, щоб набити черево, – висловив здогад хтось із матросів.
– Бридня! – сказав інший матрос. – Це гарматне ядро, адже тільки чавун їй не під силу перетравити.
– Погляньте уважніше, – усміхнувся помічник капітана Томас Остін. – Хіба не бачите, що наша акула – гірка п’яниця. Жаднюга проковтнула навіть пляшку. І, здається, з винного погреба її дістали давненько!
– Витягуйте, Томе, цей предмет, – звелів лорд Гленарван. – Іноді в закоркованих пляшках, знайдених у морі, трапляються важливі речі. Та обережніше з пляшкою… Обмийте її як слід, а потім принесіть мені.
Томас Остін виконав розпорядження, і загадкова пляшка, виявлена за таких дивних обставин, невдовзі вже була в кают-компанії. Навколо столу тут зібралися лорд Гленарван, майор Макнабс, капітан Джон Манґлс та леді Елен – цікава, як усі молоді жінки. На морі навіть дрібниця стає подією, адже в плаванні не так багато вражень, тому погляди всіх було звернено на закорковану посудину.
Лорд Гленарван не поспішав. Перше ніж відкоркувати пляшку, він уважно роздивився її зовні. На видовженій шийці залишився скручений шматок поіржавілого дроту. Міцні стінки пляшки, здатні витримувати великий тиск, свідчили про те, що її виготовлено в Європі.
– Пляшка з-під шампанського, – упевнено сказав майор Макнабс.
– Яка різниця, – зауважила леді Елен, – що за вино хтозна-коли було в цій пляшці, якщо ми навіть не уявляємо, де її кинули в море?
– Ця пляшка, здається, довгенько подорожувала, перше ніж потрапила в акуляче черево. Бачите вапняні відкладення, якими вона покрита? – мовив лорд. – То результат дії морської води.
– Але як же визначити, звідки вона? – нетерпеливилася леді Елен.
– Зачекайте, люба. Я цілком переконаний, що пляшка сама відповість на всі питання.
Сказавши так, Гленарван заходився злущувати твердий вапняний панцир із шийки пляшки, – і невдовзі всі побачили корок, який сильно пошкодила морська вода.
– От халепа! – вигукнув лорд. – Якщо там і є якісь папери, то вони могли геть зіпсуватися за цей час.
– Певно, – погодився з ним Джон Манґлс, – проте було б краще виловити пляшку у відкритому морі, знаючи точні координати – широту й довготу. Тоді, вивчивши морські течії та напрями вітрів, можна було б визначити її шлях. А з такою листоношею, як наша акула, хтозна чи й удасться щось дізнатися напевно.
– Зараз поглянемо, – мовив Гленарван, надзвичайно обережно витягуючи корок.
Кают-компанією почав розходитися йодистий запах морської води.
– Я мав рацію, – повідомив лорд, – тут дійсно є папери. Здається, вони геть відволожилися, бо їх зовсім неможливо витягти – так міцно поприлипали до стінок.
– Може,