– Зараз спущуся, – коротко відповів Ніколас.
Закинувши рюкзак на плече, він вийшов із номера. Все одно пора було їхати на зустріч.
В холі його чекав той самий таксист, в машині якого Ніколас благополучно проспав до самого ранку:
– Ще раз вітаю, сер. Ви забули, эм-м-м . Цю вашу штуку.
– Ловець снів, – машинально виправив Ніколас. – Втім, як і я, але зараз це неважливо, ви саме вчасно. Мені треба в Оксфорд.
Франція. Париж. Вулиця Монмартр.
В цей же час комісар Лангре дивився той самий випуск новин про сера Альприма, що передчасно пішов, і періодично погойдував головою, клацаючи язиком. Чи то ця гучна справа так засмутила літнього чоловіка років шістдесяти, чи то п'ятниця, що непомітно настала, – останній день на роботі, якій він присвятив все своє життя. А може і те, і інше відразу. Дзеркало, на жаль, не можна обдурити. Звідти на нього дивилася втомлена людина, з помітно припорошеним сивиною волоссям, в старомодному, але охайному одязі, з невеликою зайвою вагою через сидячу роботу, і все через той же вік, будь він неладен.
Вже в понеділок він вийде на пенсію. Напевно відділ влаштує офіційну частину з вдячностями, тортом і іменною чашкою, потім вони з хлопцями нап'ються у барі. Але що далі? Лангре просто не уявляв, куди подіти години, дні і місяці вільного часу, що зваляться на нього.
На його місце вже знайшли заміну. Останній тиждень у відділку тільки і робили, що обговорювали тему новенького, якого, по старому звичаю в їх команді, нарекли "Стажером". Лангре заздалегідь співчував хлопцю, оскільки прекрасно знав, що від прізвиська той позбавиться зовсім не скоро. Молодого і перспективного Стефана, який з відмінністю закінчив академію, сьогодні належало ввести в курс справи. Лангре вже розсортував теки з поточними справами, потрібними адресами і телефонами. Але передавати "кермо влади" зовсім не хотілося…
Було дивно сидіти в знайомому до кожної тріщинки кабінеті і розуміти, що зовсім скоро тут почне господарювати інша людина. Все тут, хоч і старе, але таке рідне. Ось, наприклад навіть масивна книжкова шафа, повністю заповнена пошарпаними через часте використання енциклопедіями, підшивками старих справ, історичними дослідженнями, улюбленими книгами про Петра Першого, словниками і армійськими чорно-білими фотографіями. Чи вічно виходячий з ладу допотопний комп'ютер, з яким Лангре свого часу довелося немало повоювати, перш ніж він зміг його освоїти. Після звичної друкарської машинки, комп'ютер здавався сущим монстром. До речі, пожовклий від часу і сигаретного диму кондиціонер непогано було б полагодити, але в Лангре все ніяк не доходили руки, а тепер, вже і не дійдуть. Він несвідомо прогорнув сторінки, пописаного його кострубатим почерком блокнота з номерами ісіх знайомих лікарів, фармацевтів і патологоанатомів. Промайнула безглузда надія, що Стефан не прийде. Йому потрібен був ще час…
Лангре, відпрацьованим до автоматизму рухом, відкрив ящик столу і