Колись Нелька також приносила цукерки. Вона знаходила їх у кишені свого дядька. Він купував їх для своєї нареченої. Одного разу він купив нареченій на день народження якусь дорожезну шоколадку. Нелька знайшла її, не стрималася і з’їла, а в обгортку загорнула пластилін. Увечері дядько прийшов з роботи. Надягнув піджак, взяв квіти, подарунок і пішов у гості… З того часу Нелька їсть тільки мої цукерки.
Я їв кальмари і ті цукерки, які залишилися після Нельки, і запивав кока-колою. Мені пощастило: Нелька кока-колу не п’є. Каже, що надто небезпечно для здоров’я. Я чув по телевізору, що кока-кола корисна для шлунка. Саме про це я й сказав дідові. Він знає, що я завжди кажу правду. І ще знає, що повний та здоровий шлунок – це основа дитячого здоров’я. Саме з того часу дідусь мені й купує кока-колу. Увечері мама чомусь з ним весь час дискутує на цю тему.
Ми сиділи на гілляках, мов горобці. Нелька лізла аж на вершечок. Яблуня була невисока, і ми зі Стасом не боялися, що попадаємо. Та чомусь цього боялася прибиральниця, яка щовечора сюди приходила. Вона за це виганяла нас із садка, начебто ми хотіли поцупити дерево. Якось вона так сварилася, що хотіла дістати нас своїм віником. Коли вона підкинула віник угору, він перекрутився і звалився прибиральниці на самісіньку голову. Разом із Стасом. Для Стаса все закінчилося переломом руки й двома тижнями ходіння в ґіпсі. Тепер ми розуміємо, що прибиральниця недарма сердилася. Мені навіть хотілося провідати її в лікарні: її перелом ключиці виявився небезпечнішим, ніж ми уявляли.
У садку росли дві крислаті вишні. На них ніхто не лазив. Крім Нельки. Ми вирішили не прикладати драбину до дерева. Нелька нарвала вишень цілий поділ спіднички. Я скуштував одну і відразу викинув. Марійка цього разу також була з нами. Вона немиті вишні не їсть. І не їсть, коли зривають без дозволу. Богдан їсть усе і завжди. Він так наминав, що його рот став червоний, як від маминої помади. Нельці це сподобалося. Вона натерла вишнями ціле обличчя.
– Це називається «фруктова маска». Я в рекламі бачила, – заявила вона і перейшла до намащування рук.
Марійці почав боліти живіт. Вона заховалася в «Ракету». Ми посідали на лавку. На лавці намащуватися легше. Тепер усі місця без одягу були червоні. Ми сиділи на лавці й дивилися одне на одного. Хіба я винен, що саме в цей час попри садочок проходила сусідка Марія. У неї четверо очей і десять вух. Так каже мій дід. (Шкода, що він не дивиться в цей час у вікно. Він був би гордий за мене.) Сусідка хотіла нас щось запитати, але ми вирішили втекти від неї. Її обличчя стало білим, як цукор. Вона почала дуже швидко бігти. Напевно, забула виключити молоко, подумав я.
За садком ми почули сирену «швидкої». Богданова бабуся