Тато чекав під під’їздом. Мами чомусь не було. Тільки Софійка подавала мені з балкона якісь сигнали й прикладала палець до горла. Що вона хотіла цим сказати?
Це був останній день у дитсадку. Саме в цей день у мене народилася сестричка. Тато казав, що мама розхвилювалася і сестричка народилася швидше, ніж планувалося. (Подумаєш, велике діло: плани можна іноді пересувати, подумав я, але зрозумів, що тут ідеться про щось серйозне.) Ще тато казав, що діти не завжди розуміють, що роблять. (Це про мене чи про новонароджену сестричку?)
Я сидів біля порожнього маминого ліжка і мовчав. Не хотілося, щоб мама через мене сумувала. Мені стало її страшенно шкода. Я ще раз витер носа рукавом і дав собі слово, що більше ніколи не буду ні від кого втікати, навіть цілий тиждень не гратиму в гонки. Виявляється, останнє було вирішено без мене: три місяці заборони комп’ютера.
Я розумів, що це жорстоко, але заслужено.
9. Я мушу нарешті починати дорослішати
Я мушу нарешті починати дорослішати. Так каже мама. Хіба п’ять – це вік для дорослості? Батьки завжди перебільшують. Це все через Лінку, мою молодшу сестричку, яка недавно народилася. Забув сказати, я став старшим братом.
Ідея з Лінкою мені не сподобалася ще з порога. Там, де лежало наше взуття, тепер стояв дитячий візочок. Мені зовсім не подобалося, що Лінка мала спати у дитячому ліжечку, в якому колись спав я. З коридору хтось прибрав мої машинки. Це мені теж аж ніяк не сподобалося.
Я ненароком зачепив ногою візочок. Чомусь тато відразу помітив. Він погладив мене по голові:
– Лінка тобі обов’язково сподобається.
Вона мені не подобалася ще з порога, і мені не хотілося заходити до кімнати.
Усі заглядали в ліжечко, начебто там лежало золото. Найбільше мені тепер хотілося до діда Романа. Він ще не повернувся з магазину.
– Проходь, глянь, яка красуня! – потягла мене за рукав тітка Марина. – Я не люблю, коли мене тягають за рукав. І дивитись на малих дітей теж не люблю. І не люблю, коли навколо стільки жінок. І взагалі, чому всі тягнуть мене в цю кімнату? Біля дверей я розвернувся і рушив до себе. Мама зупинила мене в коридорі.
– Іди, я покажу тобі твою сестричку, – сказала мама.
Вона хотіла взяти мене на руки. Хіба я маленький? Хай Лінку бере. Чому вона не народила мені братика?
– Глянь, вона схожа на тебе. Ви скоро подружитеся, – погладила мене по голові мама.
Я міцно заплющив очі. Мене не цікавило, на кого вона схожа. І взагалі, мене нічого тут не цікавило. Я хотів до тата.
– Здається, вона таки більше схожа на тата, – прицмокувала тітка Марина.
– У неї мамин ніс, а очі такі, як у Софійки, – заперечила тітка Люся.
Ще мені другої Софійки не вистачало!
– Побудь