Але годі було роздумувати. Він знайшов, що шукав, і тепер треба було поспішати. Гай знову згадав про небезпеку, що загрожувала йому тут, і про те, що йому лишалося зробити ще кілька сміливих кроків і він буде вільний. Він помре для всіх і наново народиться для себе, для роботи і для того, щоб вільно рухатись в одному цікавому для нього напрямку.
Гай витяг із кишені маленьку свічку, запалив її і примостив поблизу на другому столі. Пакунок, що був при ньому, він теж поклав на стіл, щоб він не заважав йому. Потім витяг ножа і схилився над тілом маляра, ніби збираючись удруге вбити його. Гай деякий час не наважувався приторкнутися до нього, але потім рішуче став його роздягати.
Тіло маляра безпорадно теліпалося в руках Гая, і це заважало роздягати його. Багато легше було б роздягнути п’яного або просто живу людину. Там, де одяг не піддавався зусиллям, Гай розрізав його ножем.
Нарешті, він роздягнув маляра до спідньої білизни. Тоді Гай розгорнув пакунок, що в ньому був синій костюм, черевики, довгий мішок і вірьовка. Гай переодяг маляра в синій костюм, у свої черевики, і тепер, звикнувши до нього, замилувано розглядав його.
Ця мертва людина мала врятувати його – Гая. Ця мертва людина з розбитим обличчям, в його синьому костюмі, в його черевиках, була його зросту, і він навіть сам міг би помилитись, сплутавши мерця з собою.
Задоволений такими наслідками і відчуваючи в руках знайому тканину власного костюму, Гай тепер з симпатією почав ставитись до мерця. Тепер Гай не боявся його і поводився з ним, як з річчю.
Гай замотав мерця в мішок, зав’язав його вірьовками, і тепер перед ним був новий великий пакунок, що нічого не мав спільного ні з живою, ні з мертвою людиною.
Гай погасив свічку і сховав її до кишені, потім він пройшов до виходу і прислухався. Скрізь було тихо, і ніщо не турбувало нічної тиші, десь далеко цокав об брук запізнілий візник.
Гай вернувся назад, узяв мерця на спину, як вантаж, і, важко згинаючись під ним, вийшов з анатомічного театру на вулицю.
На вулиці було темно й безлюдно. Нікого було боятися, нікого було стерегтися, і Гай, вийшовши з анатомки, тепер почував себе трохи спокійніше. Мрець наче насів йому на плечі й душив своїм важким тілом.
На розі вулиці Гая вже давно чекав візник, що солодко спав, схиливши голову на груди. Спав візник і спав кінь. Гай обережно поклав свій дорогоцінний пакунок в екіпаж і розбудив візника. Візник перелякано схопився, але швидко заспокоївся, побачивши Гая. Може, коли б візник знав про надзвичайний вантаж, що його мав везти, його спокій було б потурбовано більше, але візник думав, що це проста крадіжка, що нічим йому не загрожує і що від неї він мав певний добрий заробіток.
Гай сів поруч свого пакунка, візник розбудив коня, і вони поволі зацокали заснулими вулицями міста.
Заколисаний їздою екіпажу, Гай знову став марити. Він бачив дивовижні речі, дивні події, що він їх пережив і що про них уже згадував безліч разів.
Довгі гудки паровозів на станції викликали