Портос і Араміс підхопилися зі своїх місць.
– Стійте! – вигукнув д’Артаньян, знаком показуючи, щоб вони вклали в піхви свої шпаги, які вже встигли наполовину витягти. – Тут не хоробрістю треба діяти, а хитрістю.
– Але ж ми не можемо дозволити… – вигукнув Портос.
– Нехай д’Артаньян чинить так, як вважає за потрібне, – перепинив його Атос. – Повторюю вам: він метикуватіший за нас. Що ж до мене – я підкоряюся йому… Роби, як підказує тобі твій розум, д’Артаньяне.
Але тут у дверях з’явилися четверо гвардійців. Побачивши перед собою чотирьох мушкетерів при шпагах, вони нерішуче спинилися.
– Заходьте, панове, заходьте! – привітно звернувся до них д’Артаньян. – Ви в мене вдома, а всі ми – вірні слуги короля і пана кардинала.
– У такому разі, панове, ви не станете на перешкоді, аби ми змогли виконати наказ? – спитав один з них, очевидно, начальник загону.
– Навпаки, панове, ми навіть готові надати вам допомогу, якщо в цьому буде потреба.
– Що він верзе? – пробурмотів Портос.
– Дурню, – шепнув Атос, – помовч!
– Але ви ж мені обіцяли… – ледве чутно пробелькотів бідолашний галантерейник.
– Врятувати вас ми зможемо, тільки лишаючись на волі, – швидко шепнув йому д’Артаньян. – А якщо ми спробуємо перешкодити вашому арешту, то нас заберуть разом з вами.
– Але мені здається…
– Прошу вас, панове, прошу! – голосно запросив д’Артаньян. – У мене немає жодних підстав захищати цього добродія. Сьогодні я вперше його побачив, та ще за яких обставин… сподіваюся, він і сам вам розкаже: він прийшов вимагати з мене плату за проживання!.. Чи не так, пане Бонасьє? Відповідайте.
– Цілковита правда, – пробелькотів галантерейник. – Але ж ви не сказали…
– Жодного слова про мене і про моїх друзів, надто – про королеву, бо ви занапастите всіх, і себе також! – прошепотів д’Артаньян. – Виконуйте свій наказ, панове! Забирайте цю людину.
І д’Артаньян штовхнув приголомшеного галантерейника в руки гвардійців, примовляючи при цьому:
– Ви просто нахаба, мій любий. Приходити до мене вимагати гроші… це в мене, у мушкетера!.. У в’язницю! Кажу вам ще раз, панове: посадіть його у в’язницю і тримайте під замком якомога довше, поки я розживуся грішми і зможу заплатити цьому скнарі.
Гвардійці уклінно подякували й повели свою жертву. Тої миті, коли вони вже спускалися сходами, д’Артаньян раптом ляснув начальника по плечу.
– Може, вип’ємо? Я за ваше здоров’я, а ви за моє? – запропонував він, наповняючи два келихи вином з Божансі, яке люб’язно прислав бідолашний Бонасьє.
– О, це було б великою честю для мене, – пробурмотів командир гвардійців. – Щиро вдячний.
– Тоді за ваше здоров’я, пане… як ваше ім’я?
– Буаренар.
– Пане Буаренар!
– І за ваше, добродію…