«То як жити на світі?..»
А отак: провівши коменданта, вертатися з хутора. Разом з Гайдуком, новим начальником поліції. Заходити з ним у село, йти до управи, мимо зачаєних дворів, насторожених хат, де кожна шибка світить у спину підозріло та недовірливо. Одкривати стіл, діставати списки всіх тарасівців, бо Гайдукові, бач, з ходу запекло дізнатися, скільки можна уже завтра вигнати на панщину.
– Щоб у селі й душі живої не лишилося!
– А хворі?
– Вилікуємо! – І Васильович, глянувши на холодне й нещадне Гайдукове обличчя, про себе подумав: «Цей вилікує! Такі ліки припише, що й мертвого на ноги поставить!» Насупився, став перераховувати: хто працездатний, хто – ні. Гайдук, діставши блокнот, занотовував. Часто цікавився:
– Погрібний, це той, що біля ставу живе?
– Той самий.
– Теж був у активі?
– Який там із нього актив! – махав рукою Васильович. – За старшого куди пошлють.
– А хто тоді у нас поле одрізав?
– Погрібний?! – перепитував Приходько з таким щирим здивуванням, що й Гайдука уже брав сумнів: Погрібного він бачив у лиху ту годину чи не Погрібного? – Та куди йому міряти, як він двох пальців на своїй руці полічити не годен!
– А цей? – дійшовши до комірника, запитав Гайдук. – Теж не ходив? Не розкуркулював?
– Цей розкуркулював, – Приходькові комірника не жалко ніскілечки – лайно людина! – Цей і мене розкуркулював – за Івасютами вслід. Тільки його тепер голими руками не візьмеш…
– Що він за цяця?
– Цяця не цяця, а в активістах німецьких. Старається, аж спина тріщить.
– Гріхи замолює?
– Та може, і так.
– А це – теж німецький активіст?
– Глекуха? Та цей з колиски – ні риба ні м’ясо. Куди вітер повіє, туди й нахилиться. Як трава, прости Господи…
Потім, коли покінчили зі списками, Гайдук поцікавився, скільки лишилося коней, чи взяті на облік. Дізнавшись, що не так і багато: на чотири підводи од сили – жорстко сказав:
– Впрягайте корів! На спинах хай носять, а щоб уся цегла за тиждень на подвір’ї була! Чули, що казав комендант?
– Та не позакладало, – скривився Васильович.
– Тож завтра щоб було не менше десятка підвід!
Приходько сам розумів, що одними кіньми не впораються. Тож доведеться впрягати корів. Це ж плачу буде та прокльонів!..
– Все? – запитав Гайдук.
– Та начебто все… От тільки людей сповістити…
– Ну, то вже ваша справа, – Гайдук звівся, потягнувсь, аж хруснуло в спині.
– Ви