Ксенофонт присвячує Сократові чотири праці: «Симпосій» і «Апологію Сократа», однойменні роботам Платона, та «Книгу про господарство»[22] та «Спогади про Сократа». Ксенофонт був істориком, отже, детально відтворив політичні події, в яких брав участь Сократ; у «Спогадах про Сократа» він, як сократик, виступає на його захист. Окрім того, його відвідування Сократа припинилися перед подіями, що призвели до судового процесу та смерті, від яких залежали свідчення Платона та інших непрямих джерел.
Зокрема, з текстів Ксенофонта, присвячених Сократові, залишається незрозумілою причина, через яку його засудили до смерті: якщо Сократ був такою людиною, котру він описує, у афінян було би набагато менше приводів його засудити. Справді, у Ксенофонта не розглянуто причин людської та філософської atopía (дивацтва) Сократа. Його спосіб вести діалог є ендоксальним (стереотипним, традиційним), тобто побудованим на підставі загальновизнаних понять (éndoxa) задля того, щоб дійти до не менш загальновизнаних висновків; цей спосіб робить його, як Одіссея, найпереконливішим промовцем.
Окрім того, наведене Ксенофонтом пророцтво Дельфійського оракула робить Сократа зразком доблесті, якого варто прагнути: немає нікого ліберальнішого, справедливішого та розумнішого за нього. Як наслідок, він не визнає відкритий вираз невігластва (його «я знаю, що нічого не знаю», про яке ще поговоримо) та іронію, що є неминучим наслідком цього, за винятком основних свідчень Платона. На завершення, якщо одною з чеснот Платона є те, що він знайшов причину смертного вироку Сократа, то для Ксенофонта вона полягає в тому, що він просто не захищався, оскільки, будучи вже старим, не мав наміру жити далі, витримуючи муки свого віку.
Фрагментарними є відомості про Сократа в так званих молодших сократиків, які засвідчують його вплив у Афінах у V та IV ст. до н. е. До них належать, зокрема, з одного боку, Есхін зі Сфетта, а з іншого – Антисфен з Афін, Арістіпп з Кирени та Евклід з Мегари, які визначали себе засновниками шкіл, відповідно, кініків, киренаїків та мегарців – та, нарешті, Федон з Еліди, котрий також заснував філософську школу в місті, де народився.
Утім, першим опосередкованим свідком став Арістотель, що займав привілейовану позицію, оскільки відвідував Платона протягом двадцяти років і, відтак, був надійним джерелом. Його свідчення важливі, оскільки вони фіксують специфічний внесок Сократа у філософію незалежно від подій, які позначали його життя, водночас час відрізняючи їх від внеску Платона: ідентичність знання та чесноти; індукція; важливість, що приписується універсальному як об’єкту визначення.
У «Метафізиці», зокрема, Арістотель спостерігає, як Сократ