Це був важливий момент у західній історії: вперше конституційний уряд, що отримав владу після диктатури, поставив собі питання, як поводитися зі скоєними у попередній період злочинами. Ця ситуація, на превеликий жаль, у подальшому повторюватиметься безліч разів.
Отже, у вересні 403 р. до н. е., трохи менше ніж за рік після завершення війни, Афіни відновлюють радикально демократичний режим. Дві спроби повалити його не дали жодного результату й загалом тривали лише протягом двох років. Завдяки цьому досвіду (й передусім останньому випадку) в IV ст. ніхто під час політичних дебатів навіть не насмілювався виступати проти демократії. Незважаючи на поразку у війні та потужну підтримку Спарти, ploúsioi та kaloikagathói, заможні та шляхетні, не змогли зробити Афіни «нормальним» містом, підпорядкувати його поміркованому правлінню, не говорячи вже про те, щоб перетворити його на «іншу Спарту», як гадали ті, хто мріяв про владу Критія та його соратників.
Можна шукати причини цього результату в слабкості тих аристократів, які очолювали антидемократичний рух: від неоднозначної постаті Ферамена до Критія, надто сповненого образи та ненависті, щоб стати гарним політиком. Або, ще ґрунтовніше, шукати ці причини у слабкості та внутрішній роз’єднаності очільників Спарти, які зовсім не були готові здійснювати тривалу гегемонію у світі, що став для них завеликим. Факт залишається фактом: афіняни продемонстрували таку надзвичайну прихильність до «їхньої» демократії, що змогли зберегти її на наступні 80 років.
2.2. Сократ під питанням
Сократа не можна порівнювати з «колективною фотографією» на взірець тієї, що зробив англійський психолог Френсіс Галтон, накладаючи на одну фотопластину фотографії різних облич, намагаючись отримати картинку зі спільними для всіх характерними рисами. Кумулятивний ефект свідоцтв про Сократа залишається дуже поверховим, якщо його взагалі немає. Дотримуючись цьому методу, ми маємо обмежитися описом його зовнішнього вигляду та стверджувати очевидне, тобто те, що Сократ пробуджував інтерес серед співгромадян із дуже різною ментальністю, з якими полюбляв вести діалоги, проте вони були не згодні з його способом розмовляти з ними.
Троє безпосередніх свідків, Арістофан, Платон та Ксенофонт, сходяться у представленні Сократа як чоловіка не дуже гарного: з виступаючим животом (утім, блідого й виснаженого, за Арістофаном), із приплюснутим носом й виступаючими очима та губами; завжди босоніж та одягненим у незмінний потертий плащ. Якщо для Арістофана це є приводом для глузування, то Ксенофонт знаходить Сократові бичі очі «найпрекраснішими», оскільки «вони дивляться також по боках». Алківіад у діалозі Платона «Бенкет» порівнює його із