Утім, Анаксагорові приписується й перша теоретична модель дуалізму розуму-природи: модель, в якій виникають перші важливі позиції певної космологічної рефлексії, що зосереджена на проблемі телеології становлення.
Окремі важливі коментарі античних авторів розповідають, що nóus Анаксагора не тільки викликав потужний інтерес до його філософії, а й спровокував також розчарування та критичну реакцію мислителів, які приділяли увагу проблемі телеології, оскільки télos, тобто цілі подій у природі, зазвичай вважалися гарною метою.
Поняття про космічний порядок (представлене у самому понятті kósmos, найдавніша характеристика якого міститься у фрагменті 30 Геракліта) посідає центральне місце у грецькій космології аж від Анаксімандра. Проте в іонійській філософії подібний порядок зазвичай уявлявся як елемент самої природи, а визначення та обожнення принципів пояснення (пізніше названих archái) не супроводжувалася пошуками певного замислу певної божественної сили, як це інколи проступає в теорії Анаксагора. За це дорікає Анаксагорові як Сократ – персонаж у діалозі Платона «Федон», так і Арістотель у першій книзі «Метафізики».
У світлі діалогу про безсмертя душі, наведеного у «Федоні», зокрема, Сократ як дійова особа діалогу Платона вводить певного типу автобіографічний excursus[15], де згадує, як у свої юнацькі роки він залучився до «дослідження природи» й, зокрема, до вивчення концепції Анаксагора. Вона була насправді багатообіцяючою (на відміну від теорій інших природознавців, котрі ставили під сумнів принципи всіх матеріалів та механізмів) для пояснення за допомогою nóus того, «що є найкращим для кожної речі та, відтак, хорошим для усіх», або, іншими словами, «сили, яка їх розташувала найкращим чином». Читаючи тексти Анаксагора, втім, Сократ зрозумів, що в них ідеться про космічний розум, який, утім, не вважався певною простою механічною причиною руху. Так, все ж існує різниця між матеріальними чинниками, необхідними для переміщення речі (у випадку із Сократом у в’язниці це його сухожилля та м’язи), і тим, що дає змогу пояснити, чому дещо є гарним або ні (у випадку із Сократом, він безтурботно очікує, коли вип’є свою отруту, оскільки гадає, що так вчинити буде краще).
Арістотель у першій книзі «Метафізики», де він наводить огляд попередніх традицій філософської думки стосовно природи, дорікає Анаксагорові за те, що той використовує поняття nóus лише для пояснення самого початку космічного руху. Новітні дослідження приписують самому Сократові «телеологічний поворот», який став вищою точкою як його критики Анаксагора, вкладеної Платоном в уста його персонажа в діалозі «Федон» (імовірно, він особисто переробляв його), так й Арістотелевої критики.