Чи треба більшої наруги для того, щоб викресати в собі національну гордість і гнів? І чи можна далі терпіти? Ти скажеш: сам же недавно закликав бути толерантним до народів, які живуть на нашій землі. Так, закликав і закликаю, тільки – не до святокрадців, погромників і шовіністів!
Не сподобалися мені твої слова: «Обставини самі підкажуть, де мені бути». Гриць має рацію – це пацифізм, рівнозначний рабській покорі. Ти повинен сам, у згоді зі своїми поглядами й сумлінням, вибрати для себе найоптимальніше місце і твердо там стояти.
Голова Українського січового союзу Кирило Трильовський екзерцує нас на околицях Давидова біля Львова. Я отримав кріс, ходжу на вправи, занехаяв лекції. Професор Дністрянський вважає мілітаризацію української молоді шкідливою – мовляв, це відриває студентів від навчання; йому байдуже, що польські strzelcy уже давно пройшли польовий вишкіл.
На днях перейду жити до Академічного дому, виклопотав там для себе ліжко в ізоляторі. У Лукасевича стало небезпечно мешкати. Старий ще нічого, бурчун та й тільки, Казик – «тепле масло», а втім, він добрий і допитливий хлопець, пані Сташку хоч до рани прикладай. А Едвард страшний.
Наприкінці червня у Львові відбудеться українська національна олімпіада – здвиг. Як пройде свято, напишу тобі в іншому листі.
В останню неділю червня в Українському горóді, що виходить на Стрийський гостинець, біля спорудженого з дощок амфітеатру з трибуною збирався народ. Приходили матрони в широких спідницях, замітаючи ними стежки, дівчата у вишиваних блузочках з пишними буфами, панове в темних костюмах, з картатими краватками під сніжно-білими комірцями, у солом’яних капелюхах, й ґімназисти в уніформах. Кожен заздалегідь займав своє місце, залежно від ціни квитка, щоб після походу стрільців, соколів, пластунів, хорів, оркестрів, кавалеристів, які вийдуть звідси і, обійшовши місто, сюди повернуться, подивитися на фізкультурні змагання: стрільбу з луків і крісів, перегони, метання ратищем і кулею та руханкові