Ходили коридорами херсонської в’язниці довго, а потім конвоїр звелів зайти в приміщення і зачинив за арештантом двері. Товстенні залізні двері в моторошний склеп глибоко під землею. Оглянувши сірі стіни, підлогу та стелю з численними темними плямами, арештант похитав головою і звернувся до чекіста, що, попри пекло херсонського літа, сидів за залізним столом у нерозлучній шкірянці.
– Звичка підвального… О! Вибачте… підпільного життя? А це камера тортур? – спробував жартувати підконвойний.
– Власне кажучи, підпільником я не встиг побувати, – зовсім не образився той, хто сидів за столом. – Спишемо ваші слова на цікавість, бо запитання тут ставлю я. Хоча… нехай між нами відбудеться бесіда, а не банальний допит. Бачу, ви згодні. Зупинімося на анкетних даних, які ви зволили мені запропонувати, шановний Олександре Яковичу. Мені й надалі так до вас звертатися? Чи будуть зміни в анкеті?
– Олександр Якович Гордієнко. Змін не буде.
– От і добре. А на запитання відповім. Це особлива камера допитів…
– Я бачу.
– Ах, ви про ці плями на стінах, стелі й, зрозуміло, на підлозі. Запевняю: багато з них – сліди, що залишилися від царського режиму. Я розумію. Ви з вашим козацьким дитинством, отроцтвом і юністю були особливо далекі від світу криміналу. Тому… певен: вам невідомо, що до війни з японцями особливо небезпечний кримінальний елемент кораблями відправляли на каторгу. Так далеко, що й уявити не можу, кому це на думку спало. Десь навіть згоден, що Сахалін – ідеальне місце для каторжан. З острова не втечеш на волю. Розумію і головну ідею – каторжани відбудуть термін, звикнуть, обживуться і не забажають повертатися в Росію. Так і з’явиться цивільне населення на тому Сахаліні. Нехай поки що з покидьків суспільства, зате діти, ні, радше їхні нащадки, можуть стати законослухняними і вірнопідданими. А після того, як Японія надавала тумаків імператору всеросійському в тій війні й відірвала половину Сахаліну, злочинців вирішено було залишати в центральній частині імперії, але в каторжних в’язницях. Знаєте… ці ланцюги, кайдани та інше… Зокрема різки… Сікли усіляких бунтарів і порушників тюремного порядку. Справді, десь на початку століття був наказ Міністерства юстиції «застосовувати у в’язницях тілесні покарання, зважаючи на психічний стан арештантів і їхню інтелігентність». Але це вже на розгляд начальника в’язниці. Бувало, й пику били та інше. А тут було найзручніше. Запевняю, якщо у цій камері зазвучать єрихонські сурми[19], їх навіть поверхом вище не почують.
– Зручно для розстрілів, – криво посміхнувся Олександр Якович.
– Насміхаєтесь?! Але в Херсоні виконують вирок абсолютно в іншому місці. Місцях… А щодо того, чому ми зустрічаємося тут… Зручно. Сюди спускаються тільки ті, кому слід. І окремий вхід є в ці підвали. Та й інші причини. У кожної в’язниці є секрети.
– То ви з тюремників, товаришу Варніч?
– Саме для вас – товариш Варніч. Як виняток. Впевнений, коли все