– Але що він мав засвідчити?
– У цьому випадку – нічого, але якби справи обернулися інакше, то дуже багато. Так я розумію цей випадок.
– Мабуть, він мав підтвердити його алібі?
– Звісно, любий Ватсоне, саме він мав засвідчити його алібі. Припустімо, що всі мешканці Вістерія-Лодж – співучасники в якійсь змові. Справу, якою б вона не була, мали здійснити до першої години ночі. Трохи пересунувши стрілки годинника, вони могли відправити спати містера Екклза раніше, ніж він міркував, але в будь-якому разі очевидно, що коли Ґарсія зайшов до нього й сказав, що вже перша година ночі, насправді було близько опівночі. Якщо Ґарсія мав намір зробити те, що хотів, і повернутися до першої години ночі, йому потрібне було міцне алібі, яке б захистило його від будь-яких звинувачень. Тому він і скористався цим бездоганним британцем, котрий готовий присягнути в будь-якому суді, що обвинувачений до згаданої години не виходив із дому. Так він намагався убезпечити себе про всяк випадок.
– Так-так, зрозуміло. Але чому зникли інші?
– Поки що я не маю всіх необхідних фактів, хоча гадаю, що пояснити це буде не так уже й важко. Висловлювати припущення, не маючи даних, – даремна річ.
– А записка?
– Який там текст? «Наші барви – зелений і білий». Нагадує про перегони. «Зелений – відчинено, білий – замкнено». Це, без сумніву, сигнал. «Другий поверх, перший коридор, сьомі двері праворуч, зелена завіса». Либонь, домовляються про зустріч. За всім цим може стояти ревнивий чоловік. У будь-якому разі справа явно була ризикованою, інакше вона не написала б «Бог у поміч». «Д» – без сумніву, її ім’я.
– Цей чоловік – іспанець. Гадаю, що «Д» означає Долорес, дуже поширене в Іспанії ім’я.
– Добре, Ватсоне, дуже добре, але в цьому випадку не те. Іспанка писала б іспанцеві іспанською. Та, хто написала цю записку, безсумнівно, англійка. Що ж, нам залишається набратися терпіння та чекати, поки цей блискучий інспектор заїде за нами. Поки ж можемо подякувати долі, яка позбавила нас від нестерпно виснажливих мук неробства на кілька годин.
Ще до повернення сільського інспектора прийшла телеграма – відповідь на ту, яку послав Голмс. Він прочитав її і збирався було вкласти в свій нотатник, але спіймав мій запитливий погляд. Засміявся та перекинув мені папірець через стіл.
– Ми, здається, будемо обертатися у вищих сферах, – прокоментував детектив.
Телеграма була списком імен і адрес:
«Лорд Геррінґбі, маєток «Глибока балка»; сер Джордж Фолліот, «Окшоттські вежі»; містер Гайнес Гайнес, мировий суддя, «Пурді-Плейс»; містер Джеймс Бейкер Вільямс, «Фортон-Олд-хол»; містер Гендерсон, «Високі склепіння»;