– Дуже просто, сер, – відповів інспектор Бейнс. – Єдиним документом, виявленим у кишенях убитого, був лист, в якому йдеться про те, що ви маєте намір провести з ним той самий вечір, коли його забили до смерті. Саме за конвертом від цього листа ми встановили ім’я й адресу вбитого. Ми дісталися до його будинку о десятій годині й не знайшли там ні вас, ні будь-кого іншого. Я телеграфував містеру Ґреґсону, щоб він знайшов вас у Лондоні, поки я оглядатиму віллу Вістерія-Лодж. Після цього я сам приїхав до міста, приєднався до містера Ґреґсона – й ось ми тут.
– Можливо, нам буде краще повернути цю справу в офіційне русло, – піднявся Ґреґсон. – Вам доведеться піти з нами до Скотленд-Ярду, містере Скотт Екклз, аби ми могли узяти ваші свідчення письмово.
– Звичайно, я негайно ж піду туди з вами. Вважаю себе вашим клієнтом, містере Голмс. Дуже прошу вас не шкодувати грошей і праці, щоб дістатися до істини.
Мій приятель обернувся до сільського інспектора.
– Сподіваюся, ви не заперечуватимете нашої з вами співпраці?
– Вважатиму за честь, сер.
– Ви проявили неабияку моторність і діловитість у всіх своїх діях. Я хотів би дізнатися, чи є якісь дані про те, о котрій годині був убитий той чоловік?
– Труп лежав там із першої години ночі. У цей час почався дощ, а він помер, без сумніву, до цього.
– Але ж це зовсім неможливо, містере Бейнс, – вигукнув наш клієнт. – Голос Ґарсії ні з чим не сплутаєш. Готовий заприсягтися, що саме він заходив до моєї спальні та говорив зі мною в той самий час.
– Факт дуже цікавий, але, без сумніву, неймовірний, – усміхнувся Голмс.
– У вас є якась гіпотеза? – спитав Ґреґсон.
– Справа не здається мені надто складною, хоча в ній, звісно, є певні незвичайні та цікаві деталі. Треба ще з’ясувати ряд фактів, перш ніж я візьму на себе сміливість висловити свою остаточну думку. До речі, містере Бейнс, ви знайшли в будинку ще щось незвичне?
Інспектор кинув на мого товариша якийсь дивний погляд.
– Знайшли, – відповів він. – Там було кілька дуже цікавих предметів. Можливо, коли я закінчу свої справи тут, ви зможете поїхати до нас і повідомити мені свої міркування про них?
– Я повністю у вашому розпорядженні, – мовив Голмс і смикнув за мотузку дзвінка. – Проведіть джентльменів, місіс Гадсон, і будьте ласкаві, пошліть хлопчика відправити цю телеграму. Нехай оплатить відповідь.
Після відходу відвідувачів ми деякий час сиділи мовчки. Голмс зосереджено курив, насупивши брови так, що вони нависли над його проникливими очима, потім енергійно похитав головою, схиливши її вперед.
– Ну що, Ватсоне, – поцікавився він, несподівано обернувшись до мене, –