– Справа набула доволі несподіваних обертів, – зауважив я. – Що ж буде далі?
– Ну, я зрозумів, що мої плани опинилися під серйозною загрозою. Схоже було на те, що молодята збираються негайно відбути, і я повинен був діяти швидко й енергійно. Однак біля дверей церкви вони розлучилися: він поїхав у Темпл, а вона – до себе додому. «Маю намір проїхатися парком, як завжди, о п’ятій годині», – повідомила вона, прощаючись. Більше я нічого не чув. Вони роз’їхалися в різні боки, а я повернувся, щоб вдатися до своїх приготувань.
– У чому вони полягають?
– Трохи холодного м’яса й гальба пива, – відповів Голмс, смикаючи дзвіночок. – Я був дуже заклопотаний і зовсім забув про їжу. Ймовірно, сьогодні ввечері в мене буде ще більше клопотів. До речі, докторе, мені знадобиться ваша допомога.
– Буду дуже радий.
– Ви не боїтеся порушувати закон?
– Анітрохи.
– І небезпека арешту вас не лякає?
– Заради доброї справи готовий і на це.
– О, тоді все чудово!
– У такому разі, я до ваших послуг.
– Був упевнений, що можу на вас розраховувати.
– Але що ви задумали?
– Коли міс Тернер принесе вечерю, усе вам поясню… А тепер, – сказав він, жадібно накидаючись на скромну їжу, приготовану економкою, – маю під час трапези обміркувати з вами всю справу, бо часу в мене залишилося мало. Зараз майже п’ята година. Через дві маємо бути на місці. Міс Ірен, або точніше, місіс, повертається зі своєї прогулянки о сьомій годині. Мусимо прибути в Брайоні-лодж, щоб зустріти її.
– Що ж далі?
– А це я вже сам. Я підготував те, що має статися. Наполягаю лише на одному: що б не трапилося, не втручайтеся. Зрозуміли?
– Я маю бути нейтральним?
– Саме так. І не робити нічого. Ймовірно, станеться невеличка прикрість. Не втручайтеся. Закінчиться тим, що мене віднесуть в оселю. Через чотири чи п’ять хвилин відчинять вікно вітальні. Вам треба стати ближче до цього відчиненого вікна.
– Гаразд.
– Маєте спостерігати за мною, бо я на вас покладаюся.
– Домовилися.
– І коли я підійму руку, ось так, киньте в кімнату те, що я вам для цього дам, і водночас кричіть: «Пожежа!» Ви все зрозуміли?
– Аякже.
– Тут немає нічого небезпечного, – сказав детектив, виймаючи з кишені згорток у формі сигари. – Це звичайна димова шашка, обладнана з обох кінців капсулем, щоб спалахнути сама собою. Уся ваша робота зводиться до цього. Коли будете кричати «Пожежа!», ваш крик підхопить купа людей, після чого зможете дійти до кінця вулиці, а я наздожену вас за десять хвилин. Сподіваюся, усе просто?
– Я маю займати нейтральну позицію, підійти ближче до вікна, спостерігати за вами й за вашим сигналом кинути у вікно цей предмет, потім здійняти ґвалт про пожежу й очікувати вас на розі вулиці.
– Дуже добре.
– Можете на мене розраховувати.
– Ну, і чудово. Мабуть, мені час уже братися