– Авжеж, справді. А що вона має намір зробити зі світлиною?
– Згубити мене.
– Але яким чином?
– Я вирішив одружитися.
– Про це я чув.
– Із Клотільдою Лотман фон Саксен-Менінґен. Можливо, ви знаєте строгі принципи цієї сім’ї. Сама Клотільда – втілення чистоти. Найменша тінь сумніву щодо мого минулого призвела б до розриву.
– А Ірен Адлер?
– Погрожує, що надішле фото батькам моєї нареченої. І вона це неодмінно зробить! Ви її не знаєте. У неї залізна воля. Так-так, обличчя чарівної жінки, а душа жорстокого чоловіка. Вона ні перед чим не зупиниться, аби не дати мені одружитися з іншою.
– Ви впевнені, що вона ще не надіслала фотографію вашій нареченій?
– Однозначно.
– Чому?
– Вона сказала, що надішле фотографію в день моїх офіційних заручин. А це станеться найближчого понеділка.
– То маємо лише три дні! – позіхнув Голмс. – І це дуже приємно, бо зараз мені треба зайнятися деякими важливими справами. Ваша величність, звісно, залишиться наразі в Лондоні?
– Певна річ. Зможете знайти мене в готелі «Ленґем» під ім’ям графа фон Крамма.
– У такому разі, пришлю вам записку, повідомлю, як просувається справа.
– Дуже буду радий. Я так хвилююся!
– Ну, а як щодо грошей?
– Витрачайте, скільки вважатимете за потрібне. Маєте повну свободу дій.
– Повну?
– О, я готовий віддати за цю фотографію будь-яку з провінцій мого королівства!
– А на поточні витрати?
Король витягнув з-під плаща важкий шкіряний мішечок і поклав його на стіл.
– Тут триста фунтів золотом і сімсот асигнаціями, – повідомив він.
Голмс написав розписку на сторінці свого блокнота й вручив королю.
– Яка в міс адреса? – спитав він.
– Брайоні-лодж, Серпантайн-авеню, Сент-Джонсвуд.
Голмс занотував.
– І ще одне запитання, – сказав він. – Фотографія була кабінетного розміру?
– Атож, кабінетного.
– А тепер на добраніч, ваша величносте, сподіваюся, що скоро матимете хорошу звістку… Бувайте, Ватсоне, – додав він, коли колеса королівського екіпажа застукотіли по бруківці. – Будьте люб’язні зайти завтра о третій годині, я б хотів порадитися з вами з приводу цієї справи.
Рівно о третій годині я був на Бейкер-стрит, але Голмс ще не повернувся. Покоївка повідомила мені, що він вийшов із домівки ще по восьмій. Я всівся біля каміна з наміром дочекатися свого приятеля, скільки б не довелося чекати. Я дуже зацікавився його розслідуванням, хоча воно було позбавлене химерних і похмурих рис, притаманних тим двом злочинам, про які я розповів раніше. Але своєрідні особливості цього випадку та високе становище клієнта надавали справі незвичайного характеру. Якщо навіть не брати до уваги сам зміст дослідження, яке вів мій товариш, як вдало, з якою майстерністю він відразу ж опанував усією ситуацією, і яка сувора, незаперечна логіка була в його висновках! Я зі справжнім задоволенням стежив за швидкими, спритними прийомами, за допомогою яких Шерлок розгадував найзаплутаніші таємниці. Я настільки звик