– А друга? – в один голос спитали сестри.
– А для другої ми вже знайдемо якого-небудь міністра.
Від того дня сестри ні на крок не відходили від дзеркала, приміряли нові вбрання. Нарешті настав день, коли, пишно вбрані, вони сіли в карету й поїхали до палацу. Перед від'їздом мачуха суворо сказала Попелюшці:
– Навіть не думай, що байдики битимеш, доки нас не буде вдома.
На столі були дві миски: одна з просом, друга з маком. Мачуха висипала просо в миску з маком і перемішала.
– Ось тобі й робота: відділи за ніч просо від маку.
Усі поїхали на бал, і Попелюшка лишилася сама. Уперше вона заплакала від образи. Як же відділити просо від маку? І як не плакати, коли вона сидить тут, у лахмітті, сама-самісінька?
Раптом кімнату залило яскраве світло, і з'явилася красуня в білій сукні та з кришталевою паличкою в руці.
– Не плач, Попелюшко, – сказала вона, – я добра фея. Я можу зарадити твоєму лихові.
Фея торкнулася чарівною паличкою миски, й в одну мить просо відділилося від маку. Вона торкнулася й лахміття Попелюшки, і воно перетворилося на розкішну бальну сукню, розшиту золотом і сріблом, а на ногах з'явилися кришталеві черевички.
Фея роззирнулась навколо й торкнулася паличкою гарбуза, що лежав на столі, і мишок, які зацікавлено визирнули з нірки. На подвір'ї почулося кінське іржання. Попелюшка глянула у вікно й не повірила своїм очам. Перед будинком стояла пишна золота карета, запряжена четвіркою білосніжних коней, а на передку сидів кучер в оксамитовій лівреї.
– їдь на бал, моя люба Попелюшко! Ти на це заслужила! – вигукнула фея. – Але пам'ятай: рівно опівночі твоя сукня знову перетвориться на лахміття, а карета – на гарбуз!
Попелюшка приїхала на бал, наче справжня принцеса. Коли вона ввійшла до головної зали, музика змовкла, розмови стихли і всі обернулись, аби поглянути на незнайому красуню.
– Хто це? – питали здивовані гості одне в одного.
– Це ще хто така? – невдоволено запитували мачушині дочки.
Молодий принц підійшов до дівчини, вклонився й подав їй руку. Увесь вечір він ані на крок не відходив від Попелюшки і ні на хвилю не зводив із неї очей. Попелюшка і принц танцювали й танцювали, а мачуха та її доньки скреготіли зубами від заздрості.
Але Попелюшка весь час позирала на годинник. За п'ять до дванадцятої вона всміхнулася принцові, вивільнила руку з його руки й вибігла з головної зали. Принц кинувся за нею, та біля ґанку на дівчину вже чекала золота карета, коні радісно заіржали й повезли Попелюшку додому.
Мачуха та сестри повернулися похмурі.
– Він тільки на неї й дивився!
– Він лише з нею й танцював!
– Про кого ви говорите, сестри? – спитала Попелюшка.
– Не твоє діло, замазуро! Ти зробила те, що було наказано? – суворо спитала мачуха.
Іще дужче розізлилися мачуха та її доньки, коли побачили, що в домівці надзвичайна чистота, а мак відділено