Джуліан пішов на ферму, аби поговорити з фермером, а з ним пішла й Енн, щоб домовитися про яйця. Господаря не було, а господині рославий і ввічливий Джуліан сподобався, і вона дозволила ночувати в полі біля потічка.
– Упевнена, що сміття ви не порозкидаєте й не будете ганяти нашу худобу, – сказала вона. – Не залишатимете браму відчиненою, як деякі невиховані туристи. А ось і те, про що вам ішлося, панночко, – свіжі яйця. Можете собі взяти кілька і назбирайте слив із того дерева собі на вечерю!
У комірчині для харчів у фургоні був бекон, і Енн сказала, що приготує всім смажений бекон з яйцями. Вона дуже пишалася, що зможе це зробити. В останні дні перед від’їздом Енн брала кулінарні уроки у куховарки, і тепер їй кортіло продемонструвати своє вміння.
Джуліан сказав, що надто спекотно готувати у фургоні, і розклав гарне багаття у полі. Дік випряг коней, і ті подалися до потічка, де вони, насолоджуючись, стояли по коліно у прохолодній воді. Троттер терся носом об Доббі, а тоді спробував тицьнутись носом у Тіма, який прибіг до потічка попити.
– Ач як чудово пахне бекон, – звернулася Енн до Джорджі, яка приносила тарілки й кухлі з червоного фургона. – Давай поп’ємо імбирного лимонаду. В мене страшна спрага. Дивіться, як я розбиваю яйце об край філіжанки, щоб відокремити білок від жовтка, і як я смажу.
Хрясь! Яйце розбилося об край філіжанки, але його вміст, на жаль, витік не у філіжанку, а назовні. Енн почервоніла, а друзі зайшлися сміхом.
Тіммі мовчки підійшов і злизав яйце з трави. Він швидко зорієнтувався.
– З тебе гарна смітничка, Тіммі, – сказала Енн. – Ти у нас будеш прибиральницею. Ось тобі ще шматочок бекону. Лови!
Енн прекрасно підсмажила яєчню з беконом. Друзі нахвалювали її, навіть Джорджа, і все геть чисто з’їли, а потім рештки жиру на тарілці промокнули шматочками хліба, щоб менше було мити.
– Як гадаєш, Тіммі більше до вподоби підсмажені собачі галети чи холодні? – раптом спитала Енн. – Смажені смачніші. Тіммі, либонь, теж так думає.
– Не треба, – зауважила Джорджа. – Його знудить.
– Звідки ти знаєш? – сказала Енн. – Тобі це не відомо.
– Я завжди знаю, що Тіммі любить, а що – ні, – відповіла Джорджа. – Він смажене не їстиме. Діку, передай сливи. Вони просто супер.
Діти довго сиділи біля багаття, а тоді нарешті Джуліан сказав, що вже час спати. Ніхто не заперечував, бо всі хотіли випробувати зручні ліжка.
– Мені вмиватися в потічку чи в рукомийниці, де я мила посуд? – поцікавилася Енн. – Не знаю, де краще.
– У потічку води більше, – відповів Джуліан. – І поквапся, бо я хочу замкнути двері фургона для надійності.
– Замкнути двері? – обурилася Джорджа. – Отакої! Ніхто мене не замикатиме! А раптом я схочу пройтися місячної ночі абощо…
– А якщо якийсь волоцюга… – почав Джуліан, але Джорджа його зневажливо урвала:
– Не забувай про Тіммі.