– А везтиме наш фургон Доббі, – озвалася раптом Енн, дивлячись на поле, де випасався слон, відганяючи мух довгим хвостом. – Доббі зрадіє! Гадаю, йому дуже самотньо, бо живе він у полі сам, і тільки зрідка його позичають люди.
– Звичайно, можна буде взяти Доббі, – сказав Дік. – Було б добре, але де взяти фургон? Їх не складно орендувати?
– Не знаю… – мовив Джуліан. – Я знав одного хлопця у школі… Діку, ти його пам’ятаєш, маленький такий хлопчина, Перрі… то він у кожні канікули подорожує з батьками у фургоні. Я достеменно знаю, що фургони вони винаймали. Я можу його розпитати, де саме.
– Наші батьки й самі знають, куди звернутися, – сказала Енн. – Дорослі про таке знають усе. Я хотіла б, аби це був великий просторий червоно-блакитний фургон, з невеличким димарем, з віконцями по обидва боки, а позаду – двері й сходинки…
Й усі, перебиваючи один одного, почали описувати свої мрії і зчинили такий галас, що навіть не помітили, як хтось підійшов і зупинився поруч, сміючись і слухаючи галасунів.
– Гав! – увічливо попередив Тім, слух і зір якого пильнували за довкіллям. Діти підвели голови.
– Привіт, мамуню, – сказав Джуліан. – Ти саме вчасно. Ми хочемо поділитися з тобою однією ідеєю.
Мати, усміхаючись, присіла поруч з дітьми:
– Що вас так захопило? Кажіть уже.
– Матусю, тут така справа, – вихопилася Енн попереду інших. – Ми тут погодилися, що хотіли б на канікулах помандрувати самі у фургоні! Мамуню, це було б так цікаво!
– Самі? – засумнівалася мати. – Навіть і не знаю.
– Джуліан за нами догляне, – сказала Енн.
– І Тіммі теж, – додала Джорджа.
Тіммі на підтримку постукав хвостом по землі. Звичайно, догляне! Хіба він не робив це у попередні роки й не брав участі в їхніх пригодах?! Гуп, гуп, гуп.
– Я повинна обговорити це з вашим татом, – сказала мати. – Не журіться… я ж не можу такі справи поквапом вирішувати сама. Але, гадаю, він погодиться, бо в нього намічається невелика поїздка на північ, і він хотів би, щоб я поїхала з ним. Тож він може пристати на цю ідею з фургоном. Увечері я з ним побалакаю.
– І ще, неню, Доббі зможе везти фургон, – сказала Енн з палаючими очима. – Розумієш? І Доббі зрадіє, бо йому самому тут нудно.
– Подивимося, – сказала мати підводячись. – А тепер ходімо додому і вмийтеся. Час полуднувати. Енн, що з твоїм волоссям? Що ти робила?
У радісному очікуванні діти побігли додому вмиватися. Мати не сказала НІ. Вона навіть припускає, що це можливо. Боже, самим мандрувати з Доббі й Тіммі, у фургоні, самим готувати й прати… Просто пречудово.
Батько повернувся додому дуже пізно, на жаль, і дочекатися на рішенець вони не змогли. Усі, окрім Джуліана, вже полягали, та й він, коли вже вкладався, не міг ще нічого повідомити друзям.
Джуліан зазирнув до відпочивальні дівчат і сказав:
– Батько