– Шкода, що ми не бачили, – сказала Енн. – Я маю на увазі – на манежі. Твій дядько не проти, що ти покажеш нам усіх тварин?
– З чого б це? – сказав Ноббі. – І питати його не буду! Але поводьтеся з ним ввічливо, бо він гірший за тигра, коли розпалиться. Його називають Тигром Деном через оту лють.
Енн це геть не сподобалось: Тигр Ден! Звучить і жорстко, і жорстоко.
– Сподіваюся, його зараз тут немає, – з острахом кинула вона, нервово озираючись.
– Немає. Десь пішов, – сказав Ноббі. – Він самітник: у цирку приятелює лише з Лу, акробатом. Оно він.
Лу був довгоногим, гнучким парубком з потворним обличчям і кучмою чорного лискучого волосся, яке густо кучерявилося. Він сидів на приступцях фургона, палив люльку і читав газету. Діти подумали, що Лу і Тигр Ден – яке їхало, таке й здибало: злі, похмурі й неприязні. Вони вирішили поменше спілкуватися з акробатом Лу і клоуном Тигром Деном.
– Він дуже хороший акробат? – тихо поцікавилася Енн, хоча Лу був задалеко, щоб почути її.
– Гарний. Першокласний, – відповів Ноббі у захваті. – Він може вилізти будь-куди й на будь-що… Він залізав на оте дерево, як мавпа, я бачив, як він видряпався по ринві висотки, як кішка. Він – диво. Він вправний линвоходець. Уміє танцювати на линві!
Діти дивилися на Лу із подивом. Він відчув на собі їхні погляди, підвів очі й спохмурнів. «Ну, – подумав Джуліан, – може, він і найкращий акробат у світі, але вигляд у нього жахливий. Якраз до пари Тигру Дену!»
Лу підвівся, потягся своїм довгим тілом, як кішка. Він рухався легко і м’яко. Насуплений, підскочив до Ноббі.
– Хто ці дітлахи? – спитав він. – Чого вони тут тиняються?
– Ми не тиняємося, – ввічливо відповів Джуліан. – Ми прийшли побачитися з Ноббі. Ми з ним вже бачилися.
Лу поглянув на Джуліана, як на смердюка якогось:
– То ваші фургони? – запитав він, мотнувши головою в їхній бік.
– Так, – відповів Джуліан.
– Понтові, еге ж? – глузливо сказав Лу.
– Не вельми, – відповів Джуліан, усе ще ввічливо.
– З вами дорослі є? – поцікавився Лу.
– Ні, я за все відповідаю, – відказав Джуліан. – У в нас є собака, який дає відкоша усім, хто йому не подобається.
Тіммі явно не вподобав Лу, він стояв поруч з ним і гарчав. Лу копнув пса ногою.
Джорджа вчасно схопила Тіммі за нашийник. «Заспокойся, Тіме!» – вигукнула вона і повернулася до Лу, блискаючи очима.
– Не смійте копати мого собаку! Він повалить вас на землю, якщо ви не припините, тримайтесь від нього подалі, бо він накинеться на вас!
Лу зневажливо плюнув на землю і повернувся, щоб піти геть.
– Забирайтеся звідси! – зі злістю сказав він. – Нам тут діти не потрібні, а собак я не боюся. Я знаю, як упоратися з поганими собаками.
– Що ви хочете цим сказати? –