Художник. Денис Замрій

роду. – І винесли Ігоря. – А це син Рюрика». І вбили Аскольда і Діра, і віднесли на гору, і поховали Аскольда на горі, яка нині називається Угорською, де тепер Ольмин двір, на тій могилі Ольма поставив церкву святого Миколая, а Дірова могила за церквою святої Ірини. І сів Олег княжити в Києві, і сказав Олег: «Хай буде се мати городам руським». І були в нього слов’яни і варяги, й інші, які називалися русичами. Той Олег почав ставити міста і встановив данини слов’янам, і кривичам, і мері, і встановив варягам давати данину від Новгорода по триста гривень щороку заради збереження миру, що й давалося варягами до самої смерті Ярослава…»

      – Діду, – запитав якось Тарас. – От ти читаєш про Київ… А хіба Пітембурга тоді ще не було?

      – Не перебивай даремно! Не було, як не бувало також Москви!

      І дід врізав Тарасу стусана…

      – Агов, Тарасе! Ти що, пацюче, заснув?

      Прохор нещодавно вивчив нове слово й тепер постійно його вживав, іноді зовсім не до ладу.

      – Не заснув, – усміхнувся Тарас, вибираючись з ліжка, що розгойдувалося під вікном мансарди. – Ось думаю, що на роботу вдягати.

      – А що, обновками обзавівся?

      – Де там! Усе те саме. Зверху доведеться знову накинути халат, а то сюртук вимащу у фарбі.

      – Енгельгардту скажи, нехай він тобі подарує новий!

      – Енгельгардт швидше вдавиться…

      – Слухай, Тарасе, а скільки він узяв за тебе?

      Тарас замислився і знизав плечима.

      – Не знаю…

      Але будучи юнаком життєрадісним і не звиклим надовго замислюватися про неприємні речі, Тарас швидко зібрався, сунув під пахву етюдник, аркуші картону і грюкнув дверима, залишивши Прохора самого.

      Скажемо відверто: європейців дратувало, що в Російській імперії, яка прагнула в усьому бути першою, усіх перевершити, існувала торгівля людьми. Хоча самій Європі було зовсім не до лиця навіть згадувати про це. Адже кріпацтво існувало в Західній Європі ще від Х століття.

      Власники земельних угідь продовжували заганяти селян у борги, і кількість підневільного люду збільшувалася дуже швидко. Через сторіччя будь-який лендлорд міг після закінчення одного року й одного дня повернути людину назад. Кріпаки зобов’язані були працювати на землевласника від двох до п’яти днів на тиждень цілий рік.

      Тож немає нічого дивного, що час від часу спалахували селянські бунти й війни, після чого уряди європейських держав вважали доречним замінити важку повинність відносно невеликими грошовими платежами.

      В Англії це відбулося в XV столітті, натомість Московська держава почала поневолювати власних громадян від 1649 року.

      Цей рік був ознаменований Соборним укладом – збірником законів, укладеним за Олексія Михайловича. Соборний уклад встановив вічне прикріплення селянина до землі й повну владу землевласників над селянином. Через деякий час під це законодавство потрапила й Україна – спочатку її правобережна частина, а за Катерини Другої – так само землі Лівобережжя. Парадокс: українські