– Знає, звичайно, як не знати… аж ось і він!
Грім оплесків зустрів головного гостя свята. Карл Павлович виходив із карети, осипаний пелюстками троянд і конфетті. Неуважно, думаючи про щось своє, маестро оглянув усіх присутніх і підняв для привітання руку.
Карл Павлович був сам: Самойлова не любила галасливі компанії петербурзьких митців і купецьких синків, а також святкові обіди, які нерідко завершувалися в майстернях п’янкою з циганами й ведмедями, тому повідомила, що хвора. Брюллов теж розумів, що тут не Італія, тому не наполягав, щоб Юлія Павлівна його супроводжувала. Він вийшов із карети, дозволивши лакею зачинити за ним дверцята, і пішов по сходах, супроводжуваний захопленими вигуками:
– Хай живе геній російського живопису!
– Слава пану Брюллову!
– З поверненням до Санкт-Петербурга!
Трохи кривлячись, Карл Павлович увійшов у портик академії, звідки з розпростертими обіймами до нього назустріч рушив Григорович.
– Карле Павловичу, ну нарешті! Ласкаво просимо, як-то кажуть, у рідні пенати! – пророкотав Григорович, розцілувавши Брюллова й тягнучи його за собою. – Як Італія?
– Добре, скажу я вам, – відповів Брюллов, згадуючи апельсинові та лимонні гаї, звук мандолін і обіди в невимушеній обстановці. – Приватно, спокійно… Немає, знаєте, такого… розмаху!
– Ну, Карле Павловичу, тут вам не Неаполь! Тут Росія! Простір!
І Григорович особисто прочинив перед Брюлловим двері в залу.
Зала, приготована й прибрана до обіду, вражала своєю пишнотою. Люстри і стіни над вікнами були оповиті вітальними гаслами й гірляндами. Стіл, уставлений всілякими тарелями з дичиною, фруктами, кав’яром і величезними осетрами, поданими у вигляді драконів, виблискував сріблом і венеціанським склом. Вази з квітами стояли по всій довжині столу, чергуючись із графинами вин і наливок. Ліврейні лакеї, готові прислужувати, виструнчилися біля столу, чекаючи, коли гості займуть свої місця.
Оркестр грав польську мелодію, модну останнім часом. Кожному новоприбулому гостю вручали пам’ятну картку з назвами страв. Меню було таким: «Цибулевий суп за рецептом колишніх францисканців.
Релеве, шматок осетра на рожні.
Антре шести видів:
– із соте з філе тюрбо під соусом «Метрдотель»;
– з вугра по-татарськи;
– з огірків, фаршированих мізками;
– волован із білим м’ясом птиці під соусом «Бешамель»;
– з риби сен-п’єр із каперсами, як у давнину;
– філе куріпки кільцями.
Печеня двох видів:
– з піскаря по-провінційному;
– з коропа, тушкованого у пряному відварі.
Антреме шести сортів:
– зі збитих білків;
– з буряка, підсмаженого з шинкою;
– з желе з мадерою;
– з пончиків із кремом із квітів померанця;
– із сочевиці, як у давнину, із соусом по-королівськи