Інакше справа йшла у Волинській землі. До середини XII століття вона не мала власної династії князів, а потім стала родовим володінням нащадків Ізяслава Мстиславича. Тут рано склалася досить могутня князівська вотчина. Збільшуючи за рахунок роздачі земель число служивих людей, волинські князі почали боротьбу з боярством за об'єднання галицьких і волинських земель, а також зміцнювання своєї влади.
У 1189 році волинський князь Роман Мстиславич об'єднав Галицьку і Волинську землі. Після смерті сина Осмомисла Володимира Ярославича династія Ростиславичів припинила своє існування. У 1199 році Роман Мстиславич знов оволодів Галицьким князівством і знов об'єднав галицькі і волинські землі в єдине Галицько-Волинське князівство. Побідоносні походи дружин Романа на Литву, Польщу, Угорщину і половців створили йому і князівству високий міжнародний авторитет.
Роман помер у 1205 році, залишивши двох синів: чотирилітнього Данила і дворічного Василька. На галицький престол було багато претендентів як серед руських князів, так і серед сусідів – угорців і поляків. Важливу роль у подіях, що наступили, зіграли бояри. Вони не стали на сторону Романовичів як із-за давнішньої ворожнечі з Романом, так і тому, що Романовичі могли претендувати на Галич як на свою вотчину, а бояри прагнули зробити «посаду» князя виборчою. Тільки к 1249 року Данилу Романовичу вдалося перемогти останніх своїх супротивників. Період княжіння Данила, що почався з того часу, продовжувався 15 років і був часом найбільшого розквіту Галицької землі.
У першу половину княжіння Данила відбулося захоплення Русі монголами. Монгольське ярмо набагато легше позначилося на Галичині і Волині, ніж на решті всієї Русі. Правда, татари під час походу на Угорщину спустошили і Волинь, і Галич, але тут вони не проводили перепису для збору дані і не присилали сюди своїх баскаків. З літопису не видно навіть, щоб Галич платив певну дань, Данило був вимушений тільки допомагати татарам військами.
Лише