Разом з вірою в богів виникли і міфи – перекази про створення світу і людей, відносини між богами та інші розповіді, які пояснювали причини явищ, з якими щоденно або час від часу стикалися люди. Нашим сучасникам стародавні міфи нагадують казки (а деякі з них згодом і насправді стали казками), проте тогочасні люди сприймали міфи як правдиві розповіді про те, що відбувалося в реальності. Та й не були міфи лише збіркою вигадок. Поруч із фантастичними і неймовірними розповідями вони зберігали згадки про справжні події первісної історії і важливий для прийдешніх поколінь досвід, міфи навчали і виховували, заміняючи у патріархальному суспільстві науку й освіту.
Вшануванням богів, виконанням релігійних обрядів, збереженням міфів зазвичай опікувалися жерці. Поруч із вождями, дружинниками і знаттю вони складали керівну верхівку патріархального суспільства. Подекуди це навіть були ті самі люди, адже стати жерцем було легше синові жерця або ж людині, яка не працювала щоденно на землі. Але у багатьох релігійних ритуалах брали участь усі члени громади, племені чи навіть союзу племен.
Світ богів і світ людей. Зображення на камені, знайденому на острові Готланд (Швеція).
Стоунхендж (сучасний вигляд).
Про це нагадують величні споруди з кам’яних брил – мегаліти, що збереглися у різних країнах сучасної Європи. Найвідомішою з них вважають Стоунхендж у Великій Британії. Вчені і досі сперечаються, для чого він був збудований: для вшанування богів чи спостереження за сонцем і зірками. Проте зрозуміло одне – звести його можна було лише спільними зусиллями багатьох людей. Об’єднуючись для досягнення загальної мети, вшановуючи тих самих богів, зберігаючи спільну пам’ять, люди відчували себе єдиною спільнотою. І це допомагало їм виживати навіть за несприятливих умов тогочасного світу.
Світ племен і перші міста
1. Вінчанці і трипільці. Близько століття тому біля села Вінча на березі річки Дунай вчені знайшли залишки селища мідно-кам’яного віку. Вони були вражені тим, якими вмілими були тогочасні люди і як розумно було влаштоване їхнє життя. Згодом історики з’ясували, що племена, які за 5 тисяч років до нашої ери заселили майже всю долину Дунаю та сусідні краї, були не тутешніми, а перебралися сюди із Західної Азії, де землеробство і скотарство винайшли раніше. Як ці люди іменували самих себе, ми не знаємо. Вчені їх називають за місцем перших знахідок – вінчанцями. Споріднені з вінчанцями племена, що в той самий час розселилися між Карпатами і Дніпром, історики іменують трипільцями – за знахідками біля села Трипілля на Київщині.
Культури трипільців і вінчанців відрізнялися між собою. Проте головним заняттям і тих і інших було землеробство –