Музика води. Том Бойл. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Том Бойл
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия:
Жанр произведения: Исторические приключения
Год издания: 1993
isbn: 9786171275881
Скачать книгу
яку в шістнадцятому столітті створив П’єр Десельє. Сер Джозеф похмуро дивиться на неї, практично не звертаючи уваги на дискусію, що точиться довкола. Хороша річ, ця мапа Десельє. Барвиста. Сповнена фантазії. Хоча, звісно, не більше ніж контур, абрис, поцяткований топографічними назвами, – а розлога біла пляма всередині майстерно прихована за карлючками вигаданих річок і сонмом міфічних істот, як-от шестирукі діви та змієподібні циклопи. Сер Джозеф зіхтає та скорботно відпиває вина. Адже тепер, через два століття, він та його товариші – діти епохи Просвітництва – знають про Африку не набагато більше, ніж Десельє.

      – Ви забуваєте, добродію, що хоч Гомер, може, й був небайдужий до Евтерпи, Пліній усе ж залишався істориком. І вбачав своє завдання не в тому, щоби збивати нас із пуття вигадками, а в тому, щоби наставляти нас фактами.

      Цього вечора єпископ Лландаффський, хоч він і є членом-засновником Асоціації, відвідує її засідання вдруге від часу свого вступу до неї вісім років тому. Він здебільшого привертає увагу різкістю своїх хрящуватих рис і холодністю крихітних асиметрично посаджених очиць (його рідня, клан Ретбоунів, іще з чотирнадцятого століття славилася скошеними лобами, розкішними шнобелями та блідими, м’ясистими вухами – і то аж такими, відповідно, розкішними та м’ясистими, що це заледве не натякало на постання нового виду з гострішими нюхом та слухом). Упродовж ось уже майже години він захищає священний і непохитний авторитет древніх. А сер Реджінальд Дерфіз, Вільям Фордайс і лорд Твіт, озлоблені досвідом нав чання у приватних закритих школах, увесь цей час заперечують йому, доки Едвардз та Пултні переважно відмовчуються.

      – Прошу, скажіть, що ж бо таке історія, коли не вигадка? – І Твіт, знаний у Палаті лордів за свій пронизливий голос і шепеляву вимову, витримує драматичну паузу. – Ви берете на себе сміливість називати Геродотові припущення фактами. І звідки ж було отримано ці «факти»? Із третіх рук? П’ятих? Я до вас звертаюся, сер.

      Вуха Лландаффа заливає барва. Він починає натягувати свої білі опойкові рукавички, але, передумавши, вихиляє натомість склянку бренді:

      – Ви смієте ставити під сумнів древніх? Та вся система нашого Нового мислення…

      Твіт здіймає долоню:

      – Вибачте. Я не закінчив. Йдеться про те, що всі наші хвалені історичні праці – починаючи з тих, що написали давні греки, й закінчуючи доробком нашого покійного колеги містера Ґіббона – це, в кращому разі, суміш чуток, свідчень, отриманих із третіх рук, свідомих перекручень та відвертих вигадок за авторством учасників, які прагнуть самозвеличитись, і їхніх симпатиків. А тоді – неначе цього недостатньо – вся ця мішанина з пересмикування та навмисних двозначностей ще й додатково спотворюється й затемнюється збільшувальним склом самого історика.

      Твіт, із підмальованими вустами й нарум’яненими щоками, переживає зоряний момент – він купається у своїй репутації іконоборця, інтелектуального ізгоя та борця з докучливим резонерством. Твіта-Кміта,