Дикий. Гильермо Арриага. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Гильермо Арриага
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия:
Жанр произведения: Современная зарубежная литература
Год издания: 2016
isbn: 9786171276949
Скачать книгу
маленьких смертей. Ми не індивіди, а сума клітин, що поєднуються, аби надати форми тому, що ми вважаємо індивідуумом. Смерть – це не що інше, як смерть сукупності численних живих істот. Тканини не помирають раптово, а поступово згасають одна за одною.

      Я зрозумів це, забиваючи шиншил. Карлос платив мені й моїм друзям по три песо за те, що ми їх умертвляли, обдирали й залишали шкурки готовими для вичинки. Щоб заподіяти їм смерть, ми правою рукою брали їх за шию, трохи нагинали голову і тоді лівою рукою тягли за хвіст униз, смикаючи водночас правою рукою вгору.

      Ривок ламав шиншилам шию безболісно й не пошкоджуючи хутро. Відокремлення мозку від тіла означало блискавичну смерть, але все одно кілька хвилин по тому деякі частини тіла ще ворушилися. Судоми лапок, здригання вух, тремтіння хребта.

      Попервах Водичка, як завжди чулий, пускав кілька сльозинок після того, як скручував їм в’язи, але призвичаївся до сухого клацання роз’єднуваних хребців.

      Щовечірнє умертвіння звіринок було уроком біології, анатомії та філософії. Я зрозумів, що таке фасція, як працюють сухожилля, де накопичується жир, якого кольору м’язи, яка мембрана оточує серце, якою ж є ця тонка лінія поміж життям і смертю.

      Процес обдирання шкурок був складним. Ножем ми розрізали шкурку від геніталій до основи щелепи, стежачи, аби не зачепити органи. Кров, сеча, кал могли пошкодити хутро й зробити його непридатним. Зробивши розріз, ми засовували пальці під хутро й, плавно натискаючи, відділяли його від м’язів. Це треба було робити обережно, щоб не порвати. Хутровики купували тільки цілі шкурки. Скінчивши, ми посипали їх вапном і розтягали для просушування.

      Обдерти кожну шиншилу займало близько десяти хвилин. Шість за годину, тридцять за вечір. Спочатку Карлос продавав лише шкурки, а м’ясо ми варили й годували Кінга чи сусідських собак. Через деякий час він знайшов виробника їжі для котів, який почав його купувати. Робота подвоїлась: обдирати й потрошити. Роботу ми завершували виснажені, шкурки висіли на дротах, а розроблені тушки просушувались, викладені на соснових ящиках. Парадоксально: ми працювали, щоб готувати нашого ворога – котів.

      Карлос продавав шкурки по тридцять песо. У деякі періоди замовлення сягали тисячі шкурок щомісяця. Карлос застосував до процесу відгодівлі й продажу математичний підхід зі змінними величинами. Від чотирьох до шести дитинчат народжуються. У середньому п’ятнадцять відсотків помирають після появи на світ. Від шести до восьми місяців необхідно, щоб звірята набули розміру, придатного для продажу. Два песо на місяць на відгодівлю однієї тваринки. Три песо на робочу силу. П’ять відсотків прибутку – сусідам за дозвіл використовувати свої дахи як розплідники. Сто песо на місяць – Ґумаро за миття й дезінфікування дахів. М’ясо він продавав виробникам їжі для котів по п’ятнадцять песо за кілограм – це приблизно шість шиншил. Крім того, п’ятдесят шиншил на місяць він залишав для продажу в зоомагазини, які платили йому по сорок песо за кожну (а самі крамниці виставляли їх по сімдесят). Усього Карлос одержу вав від двадцяти до двадцяти п’яти тисяч песо на місяць. Із них він відкладав п’ятсот песо на заміну самиць, сто п’ятдесят – на особисті витрати, а решту використовував