«Паризька грязюка, – подумав він, бо був певен, що ця канава стане йому притулком, —
А самотньому в притулку тільки думай та міркуй, – паризька грязюка якась особливо смердюча. В ній, мабуть, багато леткої і азотистої солі. Так принаймні вважає метр Нікола Фламель та герметики…»
Слово «герметики» раптом навело його на думку про архідиякона Клода Фролло. Він згадав бурхливу сцену, свідком якої нещодавно був, згадав, що циганка виривалася від двох чоловіків, і що один із них був Квазімодо, і перед ним зненацька промайнуло зловісне, гордовите обличчя архідиякона.
«Це було б дивно!» – подумав Гренгуар. І, виходячи з своїх припущень, почав зводити фантастичну будову гіпотез – цю карткову хатку філософів.
Потім, раптом повернувшись до дійсності, вигукнув:
– От чорт! Я замерзаю!
Справді, становище ставало дедалі нестерпнішим. Кожна краплинка води в канаві відбирала у нього крихітку тепла, і температура його тіла невблаганно зрівнювалася з температурою канави.
А тут іще й нова біда впала на нього.
Зграя дітлахів, цих малих босоногих дикунів, шибайголів, які завжди гасають по паризьких вулицях, і які, бувало, колись, щовечора, як ми ще дітьми виходили зі школи, шпурляли в нас камінням тільки за те, що наші штани не були подерті, – ватага оцих малих шибеників, ніскілечки не зважаючи на те, що довкола люди сплять, бігла, голосно сміючись і репетуючи, до того місця, де лежав Гренгуар. Вони тягли за собою щось схоже на лантух, і так стукотіли своїми сабо, що могли б розбудити й мертвого.
Гренгуар, душа якого ще не зовсім покинула його грішне тіло, трохи підвівся.
– Гей! Геннекене Дандеш! Гей! Жеане Пенсбурд! – гукали вони. – Старий Есташ Мубон, що торгував залізом на розі вулиці, помер. Ми заховали його сінник і розкладемо зараз святкове вогнище. Сьогодні ж свято на честь фламандців!
Отак вигукуючи, вони підбігли до канави і, не помітивши, що там хтось лежить, кинули сінник просто на Гренгуара. Один хлопчак зараз же схопив віхоть соломи і запалив од світильника, який горів перед статуєю Пречистої Діви.
– Господи помилуй! – промимрив Гренгуар. – Здається, тепер мені стане надто гаряче!
Момент був критичний. Лежачи у воді, Гренгуар от-от мав опинитися ще й у полум’ї. Він зробив надлюдське зусилля – на таке здатен хіба що фальшивомонетник, якого мають зварити живцем і який намагається вирватися – схопився на ноги, відкинув сінник на хлопчаків і побіг.
– Пречиста Діво! – заверещали дітлахи. – Торговець залізом воскрес!
І вони розбіглися врозтіч.
Поле бою лишилося за сінником. Бельфоре, отець Ле Жюж і Коррозе запевняють, що другого дня духівництво цієї парафії урочисто підібрало сінник і перенесло його до ризниці церкви Сент-Оппортюне, де паламар аж до 1789 року мав неабиякий зиск