Я не міг повірити. Це неможливо. А дракони – можливі?
На щастя, вітрець дув на мене. І на ще більше щастя, в тигрів поганий нюх. Навіть в людській подобі. Зі своєї позиції я бачив підходи до будинку. І ось… Цього треба було чекати, але від того не легше.
Лжедаос. Також воскрес. І рухався до хати. Я з жахом приготувався померти, бо пострілів у мене всього два… Перед очима майнула жахлива картина – тигри пожирають дівчат живцем. Я зобов’язаний хоча б їх вбити. Раптом пролунало жахливе ревіння і жовта тінь вистрибнула з-за рогу, збила даоса з ніг.
Лев. Такий самий, як у видінні, або той самий. Видовжена морда, коротка грива. Даос корчився в його лапах. Тигри кинулися в атаку. Вже в своєму справжньому вигляді. Ніякого перетворення, ніякого переходу, не корчилися тіла, не розпливалися. Просто були люді, а стали тигри.
Я прицілився і вистрелив в білого. Влучив! Це важко, але я влучив! В серце.
Тигриця глянула на мене багатообіцяючим поглядом – і разом з цим мене пройняв жах. А вона ніби завмерла перед левом.
Стріляти з вочун – японської аркебузи – на такий відстані складно, бо я до неї не звик. Я пішов до них. Пішов, тримаючи в руках рушницю з запаленим гнітом. Тигриця покосилась на мене, на лева – і кинулася втікати.
Лев загарчав, а з хати донісся якийсь писк. Я завмер. Лев подивився мені у вічі. А кажуть, що звірі такого не роблять… Я здригнувся, бо до мене дійшло. З запізненням. В очах лева світився розум!
Не думаючи, я обережно поклав рушницю на землю і простяг левові руки. Ми не вороги! Ми не вороги! Страшно було… Секунди спливали повільно й здавалися безкінечними. Зрештою, лев повернувся, зробив кілька кроків, різко обернувся через плече – яке щастя, що я не підняв рушниці. Він явно перевіряв, чи не готуюсь я бити в спину. Не готуюсь, я взагалі був в ступорі.
Лев зробив ще крок – і щез. Просто щез, був – і нічого немає. На негнучких ногах я піднявся на ганок. І тут на мене налетіли зразу два вихорі. Мене обнімали, ці- лували…
– Тихо! Тигриця близько!
Зразу злякалися.
– Забирайтеся в хижу!
А сам, з однією рушницею, пішов за другою. Перезарядив. І пішов назад. Дівчата вже трохи заспокоїлися. А від краю джунглів біг Ден, який почув постріли.
– Ми загинули! На третій день вони оживуть знову!
– А… – я запнувся, забувши відповідні китайські слова.
– Порубати