– Зразу видно – єретик! Захищає язичників, бо сам такий, – вліз молодший барон, який, схоже приревнував мене до Анхеліки – І як вона, – кивок на галісійку, – тут опинилася? Магія! Я знизав плечима, бо дійсно не знав, що можна сказати у відповідь на таке. Несподівано мені майже що в черево увіткнувся дуло власної рушниці.
– Віддавай набої та шпагу!
Я, навіть не дуже-то й поспішаючи, витяг з-за поясу сокирку-пістоль і клацнув запобіжником. Замок колісний, відповідно, є запобіжник. Водночас ляснув запобіжник арбалету. Трофейний арбалет був схожим на європейські, мав стремено, в яке вставляють ногу при натягуванні – і він точно не дасть осічки.
Дорослий барон не втручався – хоча він не міг не побачити, що шмаркач, який звик мати справу з кременівками, не запалив ґніт. Невже припускав, що я дам узяти себе на такий дешевий понт?
– Віддай рушницю.
Я ще не знав, що робитиму далі, проте няочун повинен був повернутися до господаря.
– А на чесний двобій тебе… – далі я не зрозумів, бо шмаркач замінив латину іспанською. Втім, здогадатися неважко.
– Пане бароне…
Дорослий стрепенувся.
– Пояснить мені, як нам після цього брати вас з собою.
– Обійдемось без вас! – це знову молодий.
І знову дорослий промовчав.
Так я в перше зіткнувся з ситуацією, яка… не знаю навіть, як і сказати. В тих книгах, які я читав, персонажі діяли більш-менш логічно. Зараз з боку барона було б логічним поставити синка на місце – і він міг би це зробити, навіть якби забув про авторитет батька, він був явно сильнішим. Але сліпа любов до сина, презирство іспанського аристократа до тих, кого він вважав нижчими себе, презирство до єретиків та язичників – все це гальмувало його.
Шмаркач повернувся й пішов собі.
– Донна Анхеліка… – почав старий.
Донна вагалася. Тих вона знала, а нас ні.
– Жінка залишиться з нами, бо я не хочу, аби вона загинула!
Я з деяким подивом почув свій голос.
– Шляхетні пані, сідайте вдвох на одного коня, не такі ви вже й важкі.
– Почепи на коня ще й лук з колчаном.
Що ж, все логічно. Ден спочатку взяв арбалет на випадок дракона, тигра чи сильно броньованого противника, але він вміє стріляти з лука, то краще й лук взяти. То китаєць пішов уперед, іспанки їхали кроком, я йшов поряд, та вислухував розповідь, перепитуючи на кожному третьому слові.
Пожежу на кораблі не вдалося затушити, тому рятувалися на шлюпках. Матроси почали будувати пліт (бо шлюпки були перевантажені), але тут з’явилися китайці. Ну ще б пак… Така канонада. Чому і як – Анхеліка не розуміла, проте знатний дон капітан наказав стріляти. Китайці втекли, з чого дон дуже пишався, але за пару годин повернулися в значно більшій кількості. Капітан надумав відстрілюватися з мушкетів, і, коли після залпу рушниці були розряджені, китайці кинулися в атаку зі списами в руках. Моряки встигли перезарядити і навіть декого вбили, але на цей раз китайці не зупинилися.