– Панич!
– Галя! Так це ти?.. А я дивлюсь… Так он як… Ти давно в Києві?.. Їй-богу, я… прямо…
Офіцер зовсім змішався і не знав, що сказати. Не знала теж і Галя, стоячи й дивлячися на нього і радісно, і соромливо, і дивуючись. Помогла їм друга шансонетка, що засміялася, промовивши:
– Так я тебе буду ждати, Галю! Я їду!
– Добре, добре! – схопилась і опам’яталась Галя. – Та чого ж ми стоїмо? Гайда, походимо! Чи, може, вам треба… Вас, здається, чекають товариші?
Галя вже зовсім чисто говорила по-російському, тільки зостався український акцент, але це навіть було мило. Це зараз же кинулось Васі в думку, хоча він поспішив їй одвітити:
– Ні-ні! Нічого товариші! Я такий радий, що ми таки побачились! Я шукав тебе! Я чув, що ти таки «продала»! Пам’ятаєш, під млином? Господи! Здається, так недавно було! Ну, що, як ти тепер? «Звізда», а?
Галя засоромилась. Це стало приємно йому й нагадало ту Галю в простій одежі, палку, щиру Галю-українку.
– Ну, розкажи, як це було?
– Ет! – махнула вона рукою. – Навіщо?
– А ти так само, як і тоді, махаєш рукою! Не забула, – засміявся Вася. Засміялась і Галя й подивилася пильно на нього.
– І ви не перемінились, тільки кращі зробились, – промовила вона.
– Хіба? А ти теж покращала, ач, яка пишна тепер! А ти дорога? – запитав він тихо і всміхнувся.
Галя подивилась на нього, всміхнулась і промовила:
– Для когось дорога, а для вас ні!
– Знов так говориш, як тоді?
– А ви знов будете так говорити, як і тоді? – всміхнулась Галя.
– Е, ні, – засміявся Вася. – Я тепер скажу от що: сідаймо зараз на коней і гайда до мене! Так?
– Нехай так!
– І ти мені все-все розкажеш? Так?
– Хіба ви не знаєте?
– Вперед лікар?
– Лікар.
– Потім на сцені являється сестра Марійка? Так?
– Так.
– Ну, далі звісно! Їдемо! Будемо згадувати минуле! А тобі його не жалко, Галю?
– Ет! Ви все ж такий зостались. І охота про таке все говорити!
– Та бо само нагадується!
– А ви киньте! Краще думайте об чімсь… Ух, зацілую! – палко прошепотіла вона, сідаючи в екіпаж і притуляючи його руку до свого серця. Вася всміхнувся, сказав кучерові адресу, екіпаж заторохкотів і по хвилині заховався за рогом.
[1901?]
КРАСА І СИЛА
Тихо-тихо в Сонгороді. Тихо в ньому, як і дощик січе день і ніч, як і сніг тріщить під ногою, тихо й тоді,