Дівчина йойкнула, але тітка, ніби нічого не сталося, продовжувала:
– Я знала, що не така, як усі. Як треба їй худоба чи збіжжя п’ять мішків – то хай забирає! Я не трималася нічого. Сама ходила до хрещеної – знаної на все село ворожки (вона така добра жінка була, що в неї півсела хрещеників) і вчила про всілякі трави та варіння. У свої шістнадцять я вже вилікувала панового коня, а потім і самого пана.
– Пана… Вітовського?
– Так, нашого пана Вітовського. Він до своєї коханки часто приїздив, аж якось його кінь спіткнувся просто біля мого двору.
– Ти..? – раптом запнулась Євка.
– Я зробила все, щоб вирватися з того села й втекти подалі від моєї матінки.
Нерозуміючим поглядом Євка дивилися на Кальопу, але та, нітрохи не знітившись продовжувала:
– Коли твоя хрещена відьма, то й ти чогось та навчишся. Пан Вітовський заплатив немало грошей, щоб викупити мене в мого пана, звів мені хату край села, і я нарешті відчула себе господинею. І своєї хати, і своєї долі.
Кальопа закінчила перев’язувати ногу, легенько плескаючи Євку по коліну.
– Вставай, мала. Але ходи обережно, під ноги дивлячись.
– Тітко, а чого ти так заміж і не вийшла. Ти… пана досі любиш?
– От, придумала! – закотила очі та. – Та з чого ти взяла, що я його взагалі любила? І навіщо мені йти заміж? Щоб чоловік здіймав на мене руку й дорікав, що піч йому мало протопила? Оце вже ні. Я сама собі господиня. Нехай люди й не кличуть удову на весілля та хрестини – що мені до них? Я і в шинку добре погуляю, як схочу. Нехай ремствують на те, що я бездітна, пуста. Вони хочуть зробити мене такою, як самі, але добре знають, що я краще помру, ніж разом із ними знову впряжуся в це ярмо.
Тепер Євка дивилася на Кальопу, ніби вперше бачила. Вона з дитинства знала цю красиву жінку з гордою поставою та норовом, яку просили заспівати на свято чи підлікувати якусь хворобу. Здавалося, усі в селі її любили та одночасно остерігалися. Дівчата просилися проводити в її хаті вечорниці, молоді чоловіки радо носили їй сіно на горище й допомагали перекривати стріху. То он як ціна була за це все заплачена…
– Чого я тобі це все розказала? – вивела Євку з задуми Кальопа, поправляючи комір її сорочки. – Ти мене запитала про долю… Хочеш, розкажу дещо й про твою? Не вір людям, що говорять, ніби ти слабка здоров’ям, ніби ти недолуга й доля в тебе проклята. Ти живучіша за нас усіх!
Кальопа дивилася на неї, куйовдячи чорні кучері, що вибилися з Євчиних кісок. Скільки сили було в цій жінці, скільки нерозданої ніжності та скільки рішучості! Євці зробилося моторошно. Вона воліла б не чути того, що їй скаже тітка. Руками вона вже вхопилася за клямку, щомиті готова вийти з цього в’язкого сну, повертаючись у свій знайомий світ. Але Кальопа продовжувала.
– Коли ти була малою, ти багато плакала. Тож Стешка, твоя дурна мати, вирішила, що тебе підмінив нечистий. Вона клала на тебе на гній і сікла березовим прутом.
У Євки перехопило